безсполучникове складне речення

Безсполучникові складні речення складаються з двох простих речень без сполучників та приєднуються одне до одного за допомогою інтонації. 

Безсполучникові складні речення бувають з однорідними та неоднорідними частинами. 

Між частинами безсполучникових складних речень можуть ставитись тільки такі розділові знаки, як-от: двокрапка, тире, кома.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло. (О. Довженко)

Учи азбуку — прийде хліб у руку. (Нар. творчість)

І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї. 

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки. (В. Козаченко)

Багато міг би розказати вітер, але у вітру голос пересох (JI. Костенко).

І досі сниться: під горою, меж вербами та над водою, біленька хаточка стоїть.

Всі люди допитуються, як до такого додумався (Г. Бондаренко).

Аура духовно досконалої людини чиста, ясна, світиться всіма кольорами веселки.

Навчаючи дітей поважати старших, розповідали їм різні повчальні історії, казки.

Роман йшов улицею: йому треба було до тестя.

Василь Кравчина, поранений в руку, одступав по дорозі з групою добре озброєних бійців, і тяжкий сором і гнів розтинали його душу.

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав.

Покуть, де за традицією мали рясніти образи, був зовсім порожній.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Отець Лісовський лякав гріхами й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого…

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Ми думаєм про вас — і тому наші руки не в’януть біля плуга і станка.

Ще раз постукала у вікно — в господі нічого не зворухнулось.

У такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо.

Тепер ніби все з’ясовується: Кий — це той, хто разом із братами заснував наше місто, від його імені пішла й назва.

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

Берег наближався, ліс виростав, і намети в затінку дерев збільшувалися.

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав.

В неї запаморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці (І. Нечуй-Левицький).

Варвара заворушила пальцями, повернула очима; на їй убрання замаяло (І. Нечуй-Левицький).

У степу було тихо: блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина (Гр. Тютюнник).

Брязкали сталевими тарелями вагонні буфети, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів... (Гр. Тютюнник).

Дощ поступово затихає; навколо світлішає.

Літа орел, літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько степами, лісами.

Вам страшно — геть ідіть з дороги.

Життя прожити — не поле перейти.

Сіється, сіється сніг скрізь на безмежжі доріг, вітер заводить в гаю пісню журливу свою.

Ходять хмари, ходять хвилі на північнім небосхилі, чорні хмари непрозорі затулили ясні зорі; все заснуло в сірій млі; ніч царює на землі.

Повечорів мій день, туман поле ясне укриває, я дивлюсь, хвилюючись навколо, — мені треба поспішати.

Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки.