Безсполуникові складні речення

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом 

Війнув холодний вітерець, але Юрій не відчув його дотику.

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука.

Минулася буря – і сонце засяяло.

Бери до серця і затям: душа творця не переквітне.

Поети йдуть за горизонт – поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Мудрі люди порадили – не все читай упідряд…

Відра подзвонюють над степовою криницею, сонце спиняється в прошуміли кленах.

Зникає мова – зникає нація.

Ще сонячні промені сплять – досвітні огні вже горять.

Слухай тихий голос вишиття – в ньому ти почуєш Україну.

Роздивися тверезо по світу – нас нова обнімає доба.

Обернувся я до хати нема в мене хати.

Дрібним листом зашелестіла груша дмухнув свіжий вітрець із саду.

Добра не жди, не жди сподіваної волі вона заснула… 

Тільки-но навчишся говорити треба вчитися мовчати. 

Губить кров свою на діл калина білим снігом доцвіта катран.

Бачив я у Миколи в зіницях синім полум’ям радість цвіла.

Та ви не бійтесь я вернувся другим.

Довго спали вітри у ярах на припоні довго тиша гнітюча полями повзла…

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося з ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немоє.

Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Учися як слід, то й добро буде.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хтось шарпонув двері, і вони розчинилися навстіж.

... різко загальмувала й спинилася.

... гуркіт луною покотився навколо.

... здіймаючи за собою куряву.

... розмальованого барвами літа.

У нашому лузі сталася новина: зацвіла біленьким цвітом червона калина.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Здалось на мить: пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.