Безсполучникове складне речення

 На подвір’їв Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

Таїса з Михайлом кинулися наввипередки, люось обоє зникли між деревами.

Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

 Й на мить здалося Тарасові, що він крокує розливом білого цвіту. 

Пішов шелест по діброві; шепчуть густі лози.

 Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливі ший та обережніший. Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливі ший та обережніший.

 Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці - починався дощ.

Далі табуни й отари не йшли: тут починалися володіння скіфів-хліборобів.

На багнищі город мріє; над ним хмарою чорніє туман тяжкий.

Скрипне хвіртка, висунеться з неї дитяча голівка, стригне очима по вулиці.

Командир глянув на годинник, інші глянули теж.

Повалив сніг, скоро стало не видно нічого навкруги.

 Кожен творить щось своє, робить ніби мале якесь діло: той зварює шви, той перевіряє їх, той фарбує, високо зіп’явшись.

Сашко вийшов на стежку і обімлів: перед ним стояв Сіроманець.

Але він не міг того зробити: бо кричати на вулиці не личить благородним дітям.

 Море чисте, спокійне, сонячне проміння сиплеться у воду.

 Батько з матір’ю в ці дні далеко, полетіли до сина: одружується Петро.

Квіти латаття білого мають цікаву біологічного особливість: в хорошу погоду вони відкриваються вранці десь годині о сьомій і закриваються під вечір близько п’ятої-шостої години.

У корови були різні роги: один, довгий, красиво вигнутий, стримів угору, другий, скручений у бійці, ліз прямо в око.

 У мене була лише одна думка: треба встигнути.

 Минув рік, минув другий - козака немає.

 Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

 Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до низ зорі.

 Розпочалися жнива - закочуй рукава.

У парку безлюдно, весь парк ще нагрітий після спекотного дня.

Защебетав соловейко - пішла луна гаєм.

Тісним, безобрійним стане світ, усе потоне в туманах, в дрібних моросяних дощах.

Захочеш свіжини - приходить на вечерю до нас.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

Лягло сонце за горою, зірки засіяли.

Колимко підвівся - ноги одразу загули і радилися гарячим.

Бджоли раді цвіту - люди літу.

В житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею над ними прокльовуються зорі.

Небо над Києвом висіло похмуре беззоряне принишкле воно теж ждало чогось лихого тяжко дихалося під таким небом город був наче накритий ним здавалося все має тут задихнутися ще до ранку.

Повалило снігом потонули в ньому хати і дорога невидима собачня потягнула свої зморені голоси по своїх домівках.

Очі плачуть чорні брови од вітру линяють.

 Лід тріщав лускався крижини лізли одна на одну.

 Море спокійне чисте небо голубе сонячне проміння скопом сиплеться в воду.

Раптом моє серце тенькнуло опустилося трохи вниз і радісно завмерло невдалік від отруйного стебла воронячого ока стоять два близнюки-червогогрловці.

Оборонці підняли луки хмара стріл затьмила небо.

Іде весна іде красна земля оживає.

Сойка підступна птиця вона мастак нищити дрібне птаство і їхнім же голосом веселити себе

Сашко не повірив своїм очам на стежці перед ним стояв Сіроманець!

Та радість була недовгою татарам вдалося здертися на вал і зв’язати рукопашний бій.

 Дедалі більш видніє степ ширшає, розпросторюється після нічних мли.

Однокрил вибрався з кущів, присів біля вогнища і дивився на жар він, як і всі гайворони, любив блискуче.

А слово скаже - з пам’яті не викинеш.

Влучний постріл Добрині став сигналом, з Княжої гори посипався град стріл.