бср

Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу сонця, як молитви.

Коли я був хлопчиком на Десні, мені хотілось, щоб дикі птиці сідали мені на голову і на плечі не тільки в снах.

Грім усе гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо.

Бачу я тебе в снах, у дібровах зелених, по забутих стежках ти приходиш до мене.

Пішла б же я утопилась - жаль душу згубити.

Зілля дива наробило - тополею стала.

Захочеш свіжини - приходь на вечерю до нас.

Зійшло сонце - ляшки-панки покотом лежали.

кому

крапку з комою

тире

двокрапку

кому

тире

двокрапку

крапку з комою

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна.

кома

тире

двокрапка

крапка з комою

А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

час пробудження природи від тривалого зимового сну.

ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

Сашко задихався та зморився більше години вони бігли із Сіроманцем.

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Сонце зайшло степові озера стали на якийсь час темно-червоними.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

Кома.

Крапка з комою.

..

Двокрапка.

Тире

На квартирі було затишно топилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи (І. Багмут).

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тира­нів (Леся Українка).

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно (М. Олійник).

І диво дивне сталося з ним совість заговорила! (А. Іщук).

 [ ], [ ]. одночасність

[  ]: [висновок].

 [умова] — [  ].

 [ ]: [причина].

А. Люди завжди сподіваються на диво, вони не можуть примиритися зі смертю               (В. Кисельов).

Б. Весело бриніли набубнявілими гілками осокори, задумливо погойдувала обважнілими косами береза (ІО. Яновський).

В. Сіли перепочити й раптом помітили: хтось до них іде (В. Канівець).

Г. На допит покликали Ванька: без перекладача не обійтися (Я. Стецюк).

А. Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле (М.Коцюбинський).

Б. Глянеш на небо - небо високе, глянеш на хмари - хмари летять (П. Тичина).

В. Сьогодні особливо звабно темніли на приполах оскубини гречки, легка паморозь пирію стелилась у долинах, молода конюшина між карячкуватих дубків кликала в лісосмугу (В. Дрозд).

Г. Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе      (М. Стельмах).

А. На квартирі було затишно топилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи (І. Багмут).

Б. Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тира­нів (Леся Українка).

В. Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно (М. Олійник).

Г. І диво дивне сталося з ним совість заговорила! (А. Іщук).

А. Двокрапка у безсполучниковому складному реченні ставиться тоді , коли наступна частина пояснює , розкриває зміст першої ;

Б. Якщо в першій частині безсполучникового складного речення вказується час дії, про яку говориться в другій , то між ними ставиться тире ;

В. Якщо зміст частин безсполучникового складного речення порівнюється чи протиставляється , то між ними ставиться двокрапка ;

Г. Якщо частини безсполучникового складного речення зберігають певну самостійність у змістовому відношенні , то між ними ставиться крапка з комою

Кома.

Крапка з комою.

Двокрапка.

.

Тире

А. Через єдине невеличке віконце скупо просвічувалось небо, але на горищі було світло (ІО. Збанацький).

Б. Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці березень і поплив з гір у доли швидкими потоками (Ф. Мамчур).

В. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень – не з твоєї величі                 (Л. Костенко).

Г. Єпіфаній слухав щораз то більше впевнену і вірою пройняту мову гетьмана і відчував, як у душі проколюється паросток надії (Р. Іваничук).

А. Відчинив Євген двері і полегшено зітхнув: на ґанкові стояв худий, височенний чоловік у формі поштового службовця (В. Канівець).

Б. Над болотами та озерами, в долинах рік стоять тумани, важкі хмари пливуть над селами: і хуторами (М. Олійник).

В. Вечорами вже не співали під вербами, дівчата, не витинали гопака гармоністи             (Г. Тютюнник).

Г. Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти (С. Васильченко).

А. Вже й дикі гуси в небі пролітали, вже й лебеді кричали крізь туман (Л. Костенко).

Б. Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють, понад шляхом щирицею ховрашки гуляють (Т. Шевченко).

В. Не русалонька блукає - то дівчина ходить (Т. Шевченко).

Г. А вас просив би я зразки ліпити: ви чоловік тямущий і бувалий (Леся Українка).

А. Як заздрю я тій хмарці білій : вона пливе у далечінь між подруг .

Б. Із вирієм кожен із нас тратить багато: то дні молодечі , то спів на шляхах піскуватих.

В. О серпню мій , як просто й мудро ти стоїш : змішав зелені й жовті віти на роздоріжжі осені і літа.

Г. Вниз я дивлюся з крутого горба: казкою простір наповнився дикий.

А. [    ], [     ]   (одночасність);

Б. [   ] : [   ] (висновок);

В. [    ] — [     ] (протиставлення);

Г. [    ] : [    ]  причина.