Двокрапка у безсполучниковому складному реченні

Я знаю вірю нам прийдешні роки відкриють шлях у неземні дива.

Тільки кривду купують золотом тільки в сріблі несуть гроби горде слово розкуте молотом переважує всі скарби.

Важливо пам’ятати людина має бути щирою і привітною.

Морози б’ють важкі свої копита останніми походами впівсвіта останній подих криг рожевим ранком звівся і застиг.

Хлопчик поминув сосняк пішов дубиною в дубині вечеряли дятли, наїдаючись, видно, на зиму 

Зелений яр сьогодні незвичайний хисткий туман хитається на дні. 

Минають дні минає літ о настала осінь

Глянь, моя мила зорі повисли над Дніпром.

Любіть книгу вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок навчить вас поважати людину 

Небо порізали вогнями стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вітер 

Дзюрчали десятки фонтанів лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям свистів стругом бондар 

Мир у світі таки буде його хочуть усі люди

Пароплав обганяє плоти високі хвилі налітають на них

З-за землі на кривавій попрузі неба скочила невеличка іскорка довга променяста смуга простяглася від неї над землею далі викотився серп огненного кільця пучок світу полився, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях

Темная діброва стихла і мовчить листя пожовтіле з дерева летить 

Ти прозаїк я поет

Сонце сідає в пурпурові хвилі дібров долини дихнули туманом засміялися сині дороги, кличучи людей у село 

Стоїть явір над водою на воду схилився сидить козак у неволі тяжко зажурився 

Прикипівши до коня Варивон у захваті розсікав струмені терпкого весняного вітру ніжними зеленими полями заколивалася розмивчаста жива як вода, тінь, наздоганяючи й не можучи наздогнати вершника

Врожайне літо завжди наливає хлібороба добрим спокоєм і певністю наливає воно колос добрим зерном