ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ 1

Чумацький Шлях освічує дорогу.  

Пробивається кілька сонячних променів.

Кілька парубків скочило до танцю.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

Стежкою наближалися дві молодиці. 

П'ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів.

Тут ми з Піратом і кинулись.   

Усі ми прагнемо красу природи осягнуть.

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно. 

Твоє життя — то зорі світанкові, то сонце у негоду, дощ у спеку.

Десятки шкіл розпочали навчальний рік у нових приміщеннях.

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги і від смерті.

Чорне море омиває Кримський півострів.

Визволені не можуть забути своїх визволителів.

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.

Буде змушений упасти мертвим хижий птах.

Ми нічого спинити не в силі.

Сідати за стайню збирається сонце.

Намотати на вус — означає добре запам'ятати.

Іти мені додому - неблизький світ. 

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щире кохання не вкрите серпанками. 

Найбільша наша турбота — виробити спільні рекомендації.

Гарним був Київ цього свіжого осіннього ранку.

Передавати досвід молодим — найбільше щастя.

О вісімнадцятій тридцять будь обов'язково вдома. 

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

А три покоління селянського дому вмістились на знімках старого альбому.

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті! 

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки. 

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Життя стає радістю для кожного у рідному краю.

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні. 

Заміж вийти — не дощову погоду пересидіти.

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.

Любить людей мене навчила мати.

Моє серце прагне буять на просторі! 

Селяни виходять на городи, поля, копають і висівають у землю насіння. 

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Лози, кручі, висип, ліс — усе блищить і сяє на сонці.