Контрольна робота №1. Повторення вивченого в 8 класі. Пряма й непряма мова (тестування).

німецька

голландська

литовська

угорська

українська

З Києва болгарська книжність пішла на далекий північний край.

Багато будеш знати, швидко постарієш.

Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село…, як «Кайдашева сім’я» Нечуя. 

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник.

По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.

Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.

Батьківщину і матір не вибирають.

У тихім сквері серед віт мармурова Венера.

У синіх відрах листя лопушине.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

Твої спогади світлі, але щемливі.

За вікном жоржини й чорнобривці.

Бережи честь змолоду.

Ночвами моря не перепливеш.

Лупайте сю скалу!

Поспішайте творити добро!

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

Батьків не вибирають.

Нарешті ремонтують магістраль.

Правди не сховаєш.

Коней на переправі не міняють.

З двох бід вибирають меншу.

Спокійні очі, сива голова, жорстка кирея кольору нічного.

По радіо повідомляють про нельотну погоду.

Семеро одного не ждуть.

Дарованому коневі в зуби не дивляться.

Незабаром має світати.

Визволені не можуть забути своїх визволителів,

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.

Буде змушений упасти мертвим хижий птах.

Починає світати за лісом червоною барвою.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щире кохання не вкрите серпанками.

Осінні дерева стоять золоті.

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

Парк прикрашають статуї, фонтани, альтанки.

На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорості.

Почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос.

Осінню, веселим падолистом дихнув на нас вітер.

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

«Ти, Михайле, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув, Бач. як вона до тебе світиться».

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твою тата. А ти на нього схожий…»

«Цирк? .. перепитав Оверко, — Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

Нема Січі: очерети у Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?»