Контрольна робота №5. 9 клас ПОВТОРНО

По шляхах вставала курява і сухими хмарами гуляла над полем, так що степові птахи посивіли від пилюги (О. Гончар). 

Рибалки на Дніпрі замість парусів ставили на своїх човнах по зеленій гілці,і навіть цього було досить, щоб човен, шугаючи між високими хвилями, прудко летів проти води (О. Гончар). 

Минули дні, і не раз можна було бачити, як Сіроманець у ярах за висілком сидів і терпляче чекав, доки Андрій покатаєть­ся на лижах зі своїми однокласниками (М. Вінграновський).

Якщо цікавились матір'ю, то природно було ждати, що зараз спитають і про батька (О. Гончар). 

Служба в казначействі забирала багато часу, але Панас Якович звик до бух­галтерської роботи, знаходив у ній самодисципліну й ретельно виконував обов'язки (І. Пільгук).

Змінився в нього зовнішній вигляд: замість колишньої бороди вилискували поголені щоки, яких торкалися розкішні вуса (І. Пільгук).

Навколо світ помолодів, повеселішали дерева, і під мостами у воді таке бездоння березневе (Л. Талалай).

У напруженій праці минала зима, а перший подих весни приніс хвилюючі вісті: невдовзі надрукують роман (І. Пільгук).

Щоправда, в Києві збереглася фортеця-тюрма, яку збудували за наказом російського царя, але вона сумна й понура (Зірка Мензатюк).

Знадвору від дніпрової затоки чувся соловейко, шурхотіли кроки перехо­жих, що вийшли прогулятися в цей благодатний вечір (Зірка Мензатюк).

За нами різко загальмував чорний джип із затемненими вікнами, з якого вийшов хлопець і також став проходжуватися, злегка накульгуючи (Зірка Мензатюк).

Обабіч дороги летіли кучеряві посадки, а вгорі пливла хмарка, бо й вона по­далася в мандри (Зірка Мензатюк).

Відскрипіла возами осінь, на санях від'їхала зима, і вербовим човником при­билась до бродів весна, яку цього року чекали із нетерпінням (М. Стельмах).

Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе, і від того мені світло на душі (В. Стус). 

Книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить (І. Франка).

Не шуміть ви, осокори, щоб синок вас не почув, довго бігав він надворі, натомився і заснув (В. Сосюра)

[ ], [ ], [..туди], (де..), (де..).

[..туди], (де..), (де..).

[ ], [..туди], (де..), (де..).

[ ], [ ], [..туди], (де..).

В повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед (М. Рильський).

Тоді я веселий, тоді я багатий, як буде серденько по волі гуляти (Т. Шевченко).

Ми були самі серед цього простору, під чистим високим небом, і острів плив з нами на морі, як хмара на синьому небі (М. Коцюбинський).

Хвилі світла лилися з неба, чорні тіні десь зникли, наче сонячне сяйво зі­гнало їх у землю (М. Коцюбинський

Раніше князь утримував невелике військо, та (?) оскільки війн не було, до­велося розпустити його (Ю. Винничук).

Дід Тиміш ясно сказав, що (?) коли снігу багато, то це добрий знак: буде доб­рий урожай (Остап Вишня)

Мій біль бринить, зате (?) коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю (Олена Теліга).

Граки ще й досі пам'ятали Данька, і (?) коли він в'їхав на головну вулицю, то птахи зняли страшенний галас (О. Гончар).

(Коли..) і [ ], [ ]: [ ], [ ], (щоб..)-підрядне мети

(Коли..) і [ ], [ ]; [ ], [ ], (щоб..)-підрядне мети

(Коли..) і [ ], [ ]: [ ], [ ], (щоб..)- підрядне з'ясувальне

(Коли..) і [ ], [ ]: [ ], (щоб..)- підрядне з'ясувальне

В небі мла, а сонце гляне (?) мла розтане вмить (Олександр Олесь).

Постій (?) душа моя розквітла, як пташка, крилами тремтить, а ніч пливе на крилах світла, і день назустріч їй летить Олександр Олесь). 

Відчувай у думці кожен порух, точно розумій усе навкруг (?) той, хто лає, неі завжди твій ворог, той, хто хвалить, не завжди твій друг (Д. Білоус).

Хвилі світла лилися з неба (?) чорні тіні десь зникли, наче сонячне сяйво зі­гнало їх у землю (М. Коцюбинський).

Не злякать вам нікого, холодні сніги: розтопить вас сонце блискуче, і нечуваний сміх залуна навкруги, як тікати ви будете з кручі (Олександр Олесь).

Я відриваю голову від землі, а біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимсь напакована торбинка, і дівчинка кладе її на те саме місце, до якого тиснулось моє вухо (М. Стельмах).

Дача, де ми жили, стояла на височенному пагорбі, і звідти можна було побачити величну панораму Дніпра (Ю.Смолич).

Щоправда, в Києві збереглася фортеця-тюрма, яку збудували за наказом російського царя, але вона сумна й понура (Зірка Мензатюк).

Отже як вістить легенда на високій скелі над річкою Кам'янкою лицар заснував поселення і назвав його своїм ім'ям ( М. Стельмах).

Легенда сповіщає близько 884 року улюблений дружинник і дорадник князя Аскольда Житомир не захотів підкорятися войовничим русам що їх привів у Київ князь Олег( М. Стельмах).

Наші пред­ки вміли вибирати місця для поселень і те що воїни Житомира обрали саме ці горби нікого не здивує повз такі місця байдуже не проходять.

Разом зі своїми воїнами лицар відійшов у Деревлянську землю щоб загубитися серед лісів (М. Стельмах).

Дача, де ми жили, стояла на височенному пагорбі, і звідти можна було побачити величну панораму Дніпра (Ю.Смолич).

Перед нами оживали неозорі лани, нам відчувався срібнострунний спів жайворонка, і здавалося, що ми чуємо пахощі степових трав (Д.Ткач)

Сказав мені ранок солов'їним криком: іди ти в тумани на глибокі луки, де копиці сіна обважніли в росах (Т.Осьмачка).

Вода була чиста, прозора, і сонце дробилося в ній, прошивало глибінь до самого дна тонкими й ніжними срібними струнами (В. Кучер).