Контрольна робота. Складнопідрядне речення

Я не дуже полюбляв роботу біля терниці, прядіння, снування, зоління, але дуже любив дивитись, як ткалось і вибілювалось полотно. (Підрядна з’ясувальна.) 

Мені чути, як молоді телята похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують. (Підрядна з’ясувальна.) 

 Навколо стояла така тиша, що чути було золотий дзвін переджнив’я. (Підрядна міри і ступеню.) 

Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі. (Підрядна означальна.) 

Розчарування від звістки, що хтось уже отаборився в Холодній Балці, яку знали майже всі, засмутило зовсім чумацькі серця. 

Крім цмину піскового на Україні поширені цмин щитоносний, який зростає на приморських пісках Азовського та Чорного морів. 

Довелося самому взятися за налигача, а плечем підпирати воза, бо колеса по самі ступиці грузли в сипучому придніпровському піску.

Посеред майдану, де мене лишили радисти, я зупинився, не знаючи, куди податися. 

 Діалект, а ми його надишем міццю духу і огнем любови…

І дихає ягня на пальчики рожеві, і крихітний Ісус всміхається уві сні.

Я ридаю, як згадаю діла незабуті дідів наших.

Десь із туману, з прозорої хмари дивиться давня Вкраїна

 Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі

Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читать своїм панам

Нафіса любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки.

Як не горю, то не живу.

Не знав, що там, під ним, але чув холод і зловісне дихання безодні, яка одкривала на нього свою ненажерливу пащу. (Чотири підрядні частини.) 

А коли надійшла ніч, коли чорні гори блимнули світлом самотніх осель, Іван почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він уже поліг у боротьбі. (Чотири підрядні частини.) 

Хотів шукати Марічку, але не знав, у який бік іти, бо не помітив, куди вона зникла. (П’ять підрядних частин.) 

Але ліс наливала така глибока тиша, що шелестіння сухих гіллячок, об які терся плечем, здавалось йому голосним лускотом пня, що валився, стятий сокирою в лісі. (Чотири підрядні частини.) 

часу

умови

мети

способу дії

Несу любов свою здалека, яку назавжди я зберіг

Не встигають збагнути сини, що матері не вічні.

А може завтра ти пройдеш ось тут, де вітер пелюстки колише

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

І дивиться місяць на землю, де в цвіті, немов молода у фаті, йде весна.

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на

синьку, густо розведену в воді.

Далеко від степу люди чули, як ночами стугоніла земля.

Дізнавшись, що Добриня зник, Янка втратила спокій і сон.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

 Опівдні, коли сонце стало посеред неба пастухи простелили в тіні дерев свитки, прилягли на них. 

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі.

Часом можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських.

 Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

За гречками, в долині, де ніжним плетивом ткався сивий туман, – показалось

село.

Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

Любов’ю не обділений, зігрітий, бо корінь мій у рідному краю.

Проминули сиві далекі віки над степами життя, неначе у вирій злетіли лелеки, яким не знайти вороття.

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити…

дві

чотири

три

п'ять

Мене одразу записали до хору, яким керував неймовірно лихий, злючий регент, який бив різками без будь-якої причини. 

Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадувати байки і молитви. 

Коли лежиш у полі лицем до неба, коли вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне.

Але, розгадавши цю загадку, він і пальцем не поворухнув, щоб розшукати якогось там Добриню, якого хтось із його людей або вже відправив на той світ, або заховав так, що і вдень зі свічкою не знайдеш. 

 І десь в ті дні несміло, випадково, хоч я вже й пісню склала не одну печаль моя торкнула перше слово, як той кобзар торкав свою струну. 

Я беру з татових рук полив’яний глек, стернями виходжу на дорогу, а далі житами та пшеницями, та вівсами біжу на долинку де так принадно вимлівають на сонці підкучерявлені верби і стихенька полискує під ногами волога земля. 

 Коли збігти на могилу, на саму вершину цього покритого сивими травами глобуса, то звідси видно, як степ маревіє на південь. 

Він чув, що коло нього Марічка і знав що Марічки нема на світі, що се хтось інший веде його у безвісті, щоб там загубити. 

Вона кинулася до кімнати, аби зберегти не розтраченими останні думки

Вона поглядала у вікно, де сумували товсті чорні дерева, де замерзло озеро

Він міг повернутися до хутора, який лишився позаду, або піти до будівель, які чорніли на горизонті

Здавалося, що в той час відкривалися віконця маленьких майстерень, де спали ремонтники взуття й електронних годинників, реставратори парасольок 

Сонце крадькома підбирається, щоб піймати за путрю кучеряві березки, що густими кущами розрослися по тім боці яру (

Вероніка оглянулася на похмурий будинок, що залишився позаду, на дуби й сосни

Навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець

Він міг повернутися до хутора, який лишився позаду, або піти до будівель, які чорніли на горизонті

До тебе летіла б край світу, де сходить зоря золота, якби не морози на квіти, якби не минули літа

Потім сталося те, чого я згодом і сам не міг збагнути, бо не знав, звідки воно взялося

Казав він, що земля наша древня і люд тут з давен і давен проживає 

Коропи поміж тим гіллям нишпорять, смакуючи варене зерно, що його дід на дно сипле для принади

Сонце крадькома підбирається, щоб піймати за путрю кучеряві березки, що густими кущами розрослися по тім боці яру

Дівчина чула, як відірвалися двері від одвірків, як шаркнула фіранка, як хтось там, угорі, дивився на неї 

Коли Груня вийшла з корпусу, Верчик і Сокало в сорочках вибігли за нею і стояли, аж доки їх не заштовхали в коридор та не змусили одягатися

Тут, здавалося, ніколи не фарбували підлогу, бо вона сіра і в тріщинах

Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості

Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен

Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн 

Коли лежиш в полі лицем до неба, коли вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне