Контрольна робота. Складносурядне речення

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

 Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

 Хто своє носить, той чужого не просить.

кома

тире

крапка з комою

немає ніякого

коли ми повернулися з екскурсії.

  хоча за прогнозом і обіцяли сильний.

  як і очікуваного кілька днів сонця.

  проте клекотів сильний прибій.

  штиль радував матерів із дітьми.

Ну хто не грав Шопена вальс і хто не слухав?

  Десь коні ржуть і глухо грають сурми..

 У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

  Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

 Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

кома

тире

крапка з комою

немає ніякого

У тихому осінньому погідді осокори стояли під сонцем, наче вилиті з прозоро-жовтуватої вощини.

Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити.

Тоді бійці, товплячись біля вікон, з радістю впізнавали штурмовані свої верховини, голосно звертались до них, як до живих істот.

Десь спереду гукнув паровоз і здригнулись вагони.

Пурхне очеретянка понад водою, сяде на комишину і гойдається разом із нею.

а, що, проте, та, і

   або, чи, а, і, та

  проте, чи, ні, однак, але

    а, але, зате, проте, однак

чи...чи, то..то, або...або, не то...не то

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

  Зустрілись двоє пізно по зимі а вже на скронях паморозь зимова.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю.

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліпа очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Або розумне казать або зовсім мовчать.

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

 Раптом заблискотів заколихав вогнями весь правий берег і стало видно скіфські могили над Дніпром і лівобережні піски.

 Біла стежка в далечі губилась а мені у безтурботні дні назавжди навіки полюбились ніжні і замріяні пісні.

 Одна хвилинка темного горя і вмить усміхнулось направо усміхнулось наліво і  золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба.

 Ще лише хвилинка-друга і гарячі коні порівняються з маврійським дубом.

Відчинила вікно і духмяна хвиля ранкової свіжості підхопила мене на крила спогадів.

Он красуються в траві ромашки а там синіють запізнілі дзвіночки а он горять пелюстки гвоздики.

Тільки сухо й дзвінко тріщать у саду цвіркуни та шарудять стривожені тополі.

Бігла стежка в далеч і губилась а мені у безтурботні дні назавжди навіки полюбились ніжні і замріяні пісні.

Плюскотіла в темряві доспіла ярина і на високій могилі як побратими урочисто застигли два полукіпки.

Перед образами гріла лампа і коливались голуби та писанки на нитках приліплених воском до стелі. 

 Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки, поцілувавши кожну перед тим.

Дорога зіп'ялась на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло і гуркотіло   два трактори в полі.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

 Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

 Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

 Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

 Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

  коли весна приходить справжня.

  дарма що холоди і злива.

  і піснею сповіщають про весну.

  а в грудях серце калатає.

 і заливаються, і мріють.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні.

 Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

  Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

  В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

  На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

 А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

 Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

 Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі. 

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата. 

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують.