Контрольна робота. Відокремлені члени речення.

Далеко на південь засиніли смугою гори, вкриті лісом.

За селом, повиті ранковою димкою, мріли розлогі степи.

Чорні дерева стояли, настовбурчившись гілочками…

Вогка земля  мліла в золоті  проміння, вільна від тіней.

Роз’ятрений нудьгою, затоплений в задумі, плентався я тихою ходою берегом річки…

Білі стіни будинку вертають мені притомність.

Вона виповняла весь двір залягла по глибоких  просторах.

Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі.

Розплющую очі і бачу у вікнах глибоке небо всипане зорями і віти берези.

Десять чорних кімнат налитих пітьмою по самі вінця.

У Сквирі лікар був, на прізвище Рушилов.

Здрастуй, пташечко маленька, звідкіля ти, звідкіля?

За даними синоптиків, завтра буде дощ.

Ну а ви, я бачу, здружилися.

Хай буде сад, і дерево крислате,  і ще багато див.

А он уже видніє столиця Вишнивецького – Лубни.

Під нами - туман, а над нами листя – золоті сльози осені.

Жагучими пахощами дихала земля, розпалена садами.

А он він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру.

Із тебе, першої моєї вулиці, почав я відкривати білий світ.

Народе мій, до тебе я ще верну.

Здавна  селяни, крім лісових промислів, займалися землеробством і тваринництвом.

І даль, і гай, і темні кручі відбились в лагідній воді.

Як рибалка, я повинен бути людиною поважною і розсудливою.

І срібна ніч, серпанками прикрита, дріма. 

Устами спраглими в цю мить всю хмільність світу хочу спити.

Впали роси на покоси засвітилися довкола. 

І я заплакавши назад поїхав знову на чужину.

Там кажуть сонце спати лягає.

Місяць виплив з-за садка розкидаючи срібне проміння.

Він був родом з Черкащини, давньої козацької столиці.

Шалений холодний вітер люто висвистував і завивав, гуляючи над степом.

Ввібравши в себе погожість і ясноту сонячного дня, село виглядало, як дівчина-красуня.

Розганяючи тумани, сонечко вставало.

Хай, розгорнувши строфи, наче крила, наступає пісня!

І я зими долаю норов обличчя, підставляючи вітрам.

А пісня наростаючи, пливла над берегом.

А вони не сиділи склавши руки.

Вона біжить не чуючи під ногами землі, не помічаючи нічого навколо себе.

Не довго думаючи, я пориваюся до двору.

Акація стояла заквітчана безліччю білих китиць

Верхи на тих возах примостилися високі халабуди, виплетені з лози, прикриті зверху лихою рядниною.

Тепло дихнула в лице рілля,повна спокою й надії.

Сильна, вправна вона працювала завзято і самовіддано.

І наша земля засніжена й біла, кличе в простори свої.

Зелені черенці білої лілії були як добрі ласкаві руки.

Вугілля має велике значення, як паливо для економіки.

Мово рідна, ти ж, як моря, безконечна  глибина.

На годиннику з гербами як завжди година друга, і крадеться вслід за нами.

Рідна хата як водиться старшому братові зосталася. 

Я так люблю тебе, мій краю, красу твоїх степів і гір.

Данилко радо, з підстрибуючи, біг до сусідів.

На світі все знайдеш, крім рідної матері.

Він, п’ятирічний хлопчик, міг би гратися годинами.

Ночували гайдамаки в зеленій діброві, на припоні пасли коні - сідлані, готові

Небо розгорнуло намет свій – синій, широкий.

По всім світі пронесу гордість і красу – рідну мову.

З доріг життя сховавши втому, я, відданий син, в отчий край вернусь.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

У всякому ділі є  своє, так би мовити, натхнення.

Бо коли, закохані в минуле, прокуняєм свій великий час, наша лінь ніколи не розлучить.

Буду, мамо горда і вродлива, з тебе дивуватися повік.

Там, у степу, схрестилися дороги, немов у герці  мечі.

Не шкодуй добра людям, віддаючи всього себе світові.

Чи винні ми, залюблені батьками, щось комусь у житті, окрім наших батьків?

Бо коли, закохані в минуле, прокуняєм свій великий час, наша лінь ніколи не розлучить.

Буду, мамо горда і вродлива, з тебе дивуватися повік.

Там, у степу, схрестилися дороги, немов у герці  мечі.

Не шкодуй добра людям, віддаючи всього себе світові.

Чи винні ми, залюблені батьками, щось комусь у житті, окрім наших батьків?

Далеко-далеко на південь засиніли смугою гори, вкриті лісом.

За селом повиті сизою ранковою димкою мріли розлогі ,українські степи.

Ліс випустив мене з своїх обіймів, степам віддавши лагідно. 

Чорні голі дерева стояли в снігу настовбурчившись замерзлими гілочками…

А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини.