Однорідні члени речення

Дощ січе воду, камінь.

Хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця.

По долині, по стежині біжить сонце.

Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей.

Люблю травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Замріє коли-не-коли гайок чи діброва.

Я б забув і образу, і сльози.

Між вуликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники.

Каштани хитають привітним і теплим гіллям.

Обличчя в жінки було чуже, незнайоме.

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

За лісом широкі поля поволі й лагідно спускались вниз.

Вода в ріці сурмила срібно-срібно.

Співає осінь щиро й журавлино.

Місяць переплигує з хмари на хмари.

В теплий край летять восени журавлі, а весною вертають.

Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.

Сніг покрив кущі, замів дороги.

Сплять озера і гаї.

Високі нескошені трави й хліба виблискували на сонці.

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

На липах з"явилося свіже молоде пахуче листя.

Одшуміли над Придесенням перші весняні грози, потому настали теплі погожі дні.

Прийде пісня, мов дружна весна, шумовита рвучка голосна.

Якісь солодкі любі спогади та думки колисали його серце.

Присудком;

додатком;

підметом;

обставиною

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок.

З берега на берег можна добутися баржами або човнами.

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

В лісі не було нічого ані грибів, ані ягід, ані черешень.

Обізвалась трава головами тисячі своїх жильців коників, метеликів, жуків.

Все навкіл і трави, і дерева, і кущі наче завмерло.

Хвойним лісом називають всі породи дерев смолистих, як - от сосна, ялина, смерека та інші.

Наближення зими у всьому серце чує і в шелесті лісів, і в вітрі, і в стежках.

Скрізь червоно на небі, і на узгір"ях, і на горі.

Все зникло, наче в казці місто, гори, поле, гай.

Бадилина, пташка, кущик усе звикає до життя в сутінках.

З кленового пагона зірвався широкий, жовтий лист.

А над головою розляглося таке широке, бездонне, всіяне зірками небо.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Якісь солодкі, любі спогади та думки колисали його серце.