Відокремлені обставини

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п*ю.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Ніч була темна , але тиха.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Хлопець стріляв швидко, хоча й неточно.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні !

Край шляху, у долинці , догоряє вогнище.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.

Дивлячись на людей усміхався і мій батько великий добрий чоловік.

Осіннє небо дивиться на Львів шляхетних мурів профіль старовинний.

Це були зарисовки руїн пощерблені фронтони альтанки.

У мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці.

Віолончельний ялини шум пісню душі моєї хотіли вітри підняти на глум.

Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору й закружляв над полем.

До Олесі підійшов один із останніх бійців танкіст Василь Кравчина.

Син білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога.

Наближається повний спеки й світла день.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров*ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Над озером стояв оповитий серпанком загадковості ранок.

Темна ніч напоєна степовими пахощами пропливала над Асканією.

Оперезане синьо-зеленим поясом на пагорбі стоїть місто-замок.

На горах за шпилями вкрими лісом пишно горів вечірній світ сонця.

Дід прожив під сонцем коло ста літ ніколи не ховаючись у холодок.

Жінка йде вздовж берега поволі й трохи зігнувшись.

Причаївшись у малині за смородиною я слухав бабині молитви.

Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи мир і благодать.

Не читай лежачи!

Погомонівши молодята пішли із садка.

Деякий час усі сиділи задумавшись.

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

На вулиці під самими ворітьми знявся над колодязем новий журавель.

У ясний день з високого берега можна побачити у відкритому морі чималий острів.

Після музик увечері довго стояли Василь та Олександра під вербами й вели розмову.

Сто вісімдесят років тому в березні 1840 року побачив світ Шевченків " Кобзар"

Увечері за ставком як солодко співає соловейко!

Односельці вирішили зібратися вранці біля млина .

У травні на Хрещатику каштани білим цвітом пишаються.

Я колись мріяв стати льотчиком ще в пятому класі.