8кл. Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова

Все тимчасове інструкції слова і гроші.

 Усе забудеться морози і люта завія.

 Усе я пізнав там і втрати зловісні і радість і горе і спів солов’я .

Високі береги зеленувата вода лози все було залите гарячим сонцем.

Мені хочеться життя яскравого блискучого діяльного.

У голосі вартового звучать людяні теплі співчутливі нотки.

 Під сонцем лупиться старенький вмитий дощами дах.

І рідні сині  очі хтось інший буде цінувати.

Лози зеленувата вода високі береги усе було залите гарячим сонцем.

Усе тимчасове інструкції слова і гроші.

І широкий степ і озеро   і море усе було покрите тумном.

Ранки голубі і срібні сурми журавлів і сльота все заплелося в тій дорозі . 

Твоє ім’я наповнить душу сонцем і печаллю.

Ночі ті, та гітара й жоржини, може, сняться тепер і тобі.

Над селом, над полем, над борами райдуга біжить...

Шипшини кущ у мене під вікном цвіте блідо-рожевим, ніжним цвітом.

Річка синіє, зітхає, сміється...

Твоє ім’я наповнить душу сонцем і печаллю.

Ночі ті, та гітара й жоржини, може, сняться тепер і тобі.

Над селом, над полем, над борами райдуга біжить...

Шипшини кущ у мене під вікном цвіте блідо-рожевим, ніжним цвітом.

Річка синіє, зітхає, сміється...

Твоє ім’я наповнить душу сонцем і печаллю.

Ночі ті, та гітара й жоржини, може, сняться тепер і тобі.

Над селом, над полем, над борами райдуга біжить...

Шипшини кущ у мене під вікном цвіте блідо-рожевим, ніжним цвітом.

Річка синіє, зітхає, сміється...

Твоє ім’я наповнить душу сонцем і печаллю.

Ночі ті, та гітара й жоржини, може, сняться тепер і тобі.

Над селом, над полем, над борами райдуга біжить...

Шипшини кущ у мене під вікном цвіте блідо-рожевим, ніжним цвітом.

Річка синіє, зітхає, сміється...

Данило сідає на поріжку, розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.

Жеребець пирхнув, хвицьнув копитами землю і звично, радо понісся скоком по колу.

Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги

Навколо тільки дрімучий тютюн та мак, та кукурудзяні тополі й соняшники.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Моя мати перша в світі навчила мене любить роси легенький ранковий туман п’янкий любисток м’яту маковий цвіт осінній город і калину.

Радіють молодій обнові берези

Я потягнувся до пісні і він завмер у смутку у диві.

Я потягнувся до пісні, до неба, до вечірньої зорі і завмер у смутку у диві.

Лози, кручі, ліс все блищить і сяє на сонці.

А цій землі нічого не забракло ні рік ні моря ні озер ні трав.

У Карпатах займався чудовий весняний ранок.

Увечері до хати посходилась уся сім’я батько, мати, два старші брати, сестра- дівка.

У світі зорі, і спалахи півонії, космічний гул, і мовчазний туман усе довкруг в довершеній гармонії звучить урочим ладом, як орган.

Хтось сипле тендітні і ніжні сніжинки.

Сніг мете, наміта кучугури замітає рови.

З берега на берег можна добутися баржами або човнами (О. Гончар).

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок (Леся Українка).

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає (Л. Дмитерко).

Спокійно, й величаво стоять дерева.

Карпати дивують і снігом посеред літа і спекою після дощу.

Гори заворожують людей віковічним спокоєм, дивують своєю красою.

Гори вражають смарагдовою зеленню, і квітучими деревами.

Тягнуться до сонця і квітки, і трави.

Життя пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

3 берега на берег можна добутися і баржами , і човнами.

У дерево ,у кущик ховаються тіні від сонечка.

Дрібними горіхами насінням грибами різними харчами запасаються з осені хазяйновиті білочки.

З високої сокорини ворона бачила все курінь людей пташок у лісі.

Свійські тварини дають людям молоко м’ясо шкіру вовну пух.

Усе навколо дерева птахи люди сповнене весняної пружної нестримної сили.

Кажани живляться нічними комахами жуками метеликами та комарами

Миші охоче гризуть не тільки зерно та насіння а й інші предмети книжки килими меблі картини.

Кабанам лисицям оленям усім доводиться пристосовуватися до зими.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля та місяць вишні та тополі.

Дід розмовляв із кіньми, з телятами з травами, зі старою грушею і дубом - з усім живим.

Дід розмовляв із кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею і дубом - з усім живим.

Дід розмовляв із кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушею, і дубом - з усім живим.

Дід розмовляв із кіньми з телятами, з травами, зі старою грушею - і дубом з усім живим.

Серед яблунь і вишень біліє хатина.

 Мамо, хочеш, я намалюю тобі сад?

Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий мамою, бабусею.

Пролетіли гуси над долиною, над калиною.

Дай мені крила Україно!

Горнусь до тебе Україно!

Розпрягайте хлопці коні та лягайте спочивать.

Благослови мене рідна земле як мати в дорогу.

 Люблю я тебе, Києве, в ранковий час.

Понеси мене на крилах, радосте моя

Дідусю а коли, ти мене на полювання візьмеш?

Цвіти, розквітай, Україно!

У кімнаті здається нікого не було.

Я на жаль ніколи не був у печерах.

 Наприкінці зими порожнім здається листяний ліс.

На жаль ми так і не вибралися на море.

З берега видно далеко.

Серед українців здавна цінуються доброта і гостинність.

Весна здається мені найкращою порою року.

На щастя дощу сьогодні не було

0

1

2

3

«Та будь ласка не заходь до шинку», - кричала Кайдашиха чоловікові. 

Я мірю про завтрашнє отже існую.

Доброго кажуть дожидати треба, а лихе на жаль саме приходить.

Буває словом обізвешся, а потім клопоту не оберешся.