Однорідні члени речення.

Любив дід гарну бесіду і гарне слово.

Із квітки на квітку пурхав веселий метелик з кольоровими крильцями.

Кімната відразу стала затишною й теплою.

Дорога то спускалась униз, то підіймалась угору.

Сонце заходить, гори чорніють.

Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому Лисичка.

Осінь ходить, яблука золотить.

Поїдемо поговорити з лісом...

сполучниковий

безсполучниковий

змішаний

сполучниковий

безсполучниковий

змішаний

У синьому небі спалахнули срібні блискавки й погасли.

Закони вод, вітрів, і хмар, і світла одкрились нам у ті далекі дні.

Тягнуться до сонця і квітки, і трави, і віти кучеряві, і гори голубі

Повернулася вона вже по заході сонця з снопом трави та васильків.

Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви.

На селі чулися дівчачі та парубочі співи.

Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії

Ріка біжить і з сонцем грається, і відбиває небеса.

Хата дихнула на мене теплом і димом

У вікна вже зазирала ранкова зоря, а в хаті стояв холодний морок.

Свій дім не чужий, із нього не виженуть

Ми люди не горді: нема хліба – давайте пироги

однорідні підмети

однорідні присудки

однорідні означення

однорідні обставини

Однорідні члени речення відповідають на одне і те саме питання, відносяться до одного і того самого слова в реченні і є однаковими членами речення.

Однорідні члени речення завжди виражаються однією частиною мови

Між однорідними членами речення завжди ставляться коми.

Однорідними можуть бути лише головня члениречення

Почувся шерхіт босих хлоп’ячих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого коня.

Червона рожа, червона рожа, над усі квіти гожа.

Собака стояв під грушею і не зводив з Миколки здивованих очей.

Сьогдні зі степу чулося гучне іржання.

сполучниковий;

безсполучниковий;

змішаний

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля і плескіт води в кориті розтанули.

Данило сідає на поріжку, розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.

Восени можна ходити до лісу просто по запахи, на дегустування їхнього розмаїття, для пригощання їхньою животворною цілющістю.

Марія не знала, чого їй чекати від Гната.

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля. (Т. Шевченко)

Сивий полин і листатий подорожник кущилися обабіч дороги. (І. Цюпа)

Голубі, сині, фіолетові, рожеві пасма снувались над горами.

Поспішай не словами, а ділами.

Чарівний світ пливе переді мною: сині води, білі піски, хати на високих берегах.

Силові лінії Софії Київської пориваються навсібіч: у космос через релігію, у Західну Європу, Азію та за океан через українську культуру.

Рисою підмічати смішне частково пояснюються дивні прізвиська, котрі козаки давали новачкам, які приходили на Січ: Непийпиво, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо.

Золотої осені тут дуже гарно, тихо, ніхто б зроду не сказав,

що близько велике місто: під горою поп’ялися садки, мирно в долині розташувалися подвір’я нащадків славних колись кожум’як, гончарів, дігтярів та інших не дуже привілейованих ремісників, відтиснутих до Дніпра в ці яри більш багатими цехами.

Пенсне поблискувало то тепло, то суворо.

Шевченко вважають основоположником нової української літературної мови, бо йому вдалося, поєднавши книжні, народопісенні, фольклорні, діалектні елементи з живою розмовною мовою, утвердити в літературні норми їх використання

Шевченко утвердив і виховав національну гідність українського народу.

Він був живописцем, драматургом, прозаїком, гравером, філософом, критиком,і передусім геніальним поетом.

Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті

В саду цвіли бузина і калина.

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем.

Над широким Дніпром у промінні блакить, і висока, і тиха могила.

Традиційний одяг виразно розкриває прикмети певного народу, його матеріальної та духовної культури.

Верховіття дерев, шпилі замкових веж та гострі зуби частоколів барвилися зелено,мов стара мідь.

Князь вибіг, скочив на коня, поводи стягнув.

З безмежним коханням, із захопленням із невимовним жалем дивилася на нього.

Воля пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна.

Зрідка видніються над ковилами кущі верблюдки, кермена та молодого кураю.

Старезні дерева стоять обіч дороги і пахнуть хлібом, вощиною і медами

Сніг у полі побілішав, тепер проміння не тоне в гострій мл

Вже й ніч пройшла. довга, неспокійна, громовинна.

Данило сідає на поріжку, розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти

Втомились греки веслами махати, зайшли у двір

З моря долітали і шум прибою, і крики чайок.

Зеленіє степ весною, з кожним днем пишніш стає, то обсиплеться росою, то враз

пахощі поллє

Сіно тут уже було давно скошено й завезено у стоги.

А зібравшись. вирушає в дорогу, кликнувши за собою малого. проте бідового песика Кузьку.

Дід уже був старий, але повороткий

Старий батько з усієї сили з молодицями танцює, та за двір вимітає, та прохожих, проїжджаючих у двір закликає.

Верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть у мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші.

Пташина зграя начебто ходила ходором, то опускаючись донизу, то відлітаючи догори.

Старезні дерева стоять обіч дороги і пахнуть хлібом, вощиною і медами

Уже третій, і четвертий, і п’ятий минає – не малий рік.

Не було ні хомута, ні голобель

Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дороги, заліг за копицею сіна.

Вони (листки) то відчайдушним зусиллям намагаються ухопитися за чужу гілку, то перед падінням пригортаються до іншого падучого листка, то наче звисають.

Скочивши чи й не скочивши на землю, зоставивши чи й не зоставивши в пухкому снігу шрапнельні фонтанчики слідів. білка вже летіла з хижою швидкістю по стовбуру сусідньої сосни.

Дерево відкриває перед людиною свою душу, то лагідно-мяку, то суворо-неприступну, то співучо-милу, то химерно-таємничу, то буйно-хвальковиту.

Ні Віталій, ні Тоня не пригадують, щоб у ці води заходили судна такого типу.

Тепер забутий курінь мовчав день у день і рік у рік