Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова.

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

Весна, на диво, була рання.

Навпаки, у рухах спортсмена почувається впевненість.

Тихі води, кажуть, найглибші.

Погодьтесь, вам зробили слушне зауваження.

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Припливайте до колиски лебеді як мрії..

Тебе б я слухав довіку.

Наказую вам відійти подалі.

Тож веселіться людоньки на людях хай меле млин свою одвічну дерть.

Ти знов прийшла моя печальна музо.

Ходіть сюди швидше ми чекаємо.

Мріє Не зрадь.

Давай-но серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Тебе я земле всю, сходив до краю.

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Куди, ти, ділась, річенько

Марина невдоволено хитнула головою проте взяла зі столу сорочку.

Хоч до вокзалу було й недалеко проте я поспішив сісти до авто й приїхати.

Народу були зав"язані очі а він проте повертав обличчя туди де рокотали грізні струни Тараса Шевченка.

Очі вже не служили і навіть окуляри не допомагали проте він не покидав своєї роботи.

Серед українців здавна цінуються доброта і гостинність.

Напевно сусіди здавна нападали на Україну через плодючість українських земель.

Кажуть юність нерозсудлива й тривожна.

Весна здається мені найкращою порою року.

День здається таким коротким.

Понеси мене на крилах радосте моя.

Ти знаєш що ти людина?

Щиро дякую Вам за гостинність.

Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок.

Я п"ю тебе сонце твій теплий зцілющий напій.

День був ясний, сонячний і теплий.

Голос її окликався гнівом, докорою, огидою.

Гори вкриваються позолотою й блиском.

В саду цвіли бузина та калина.

Дощ ураз вимочує акуратно зачесане волосся і курточку.

Парк прикрашали статуї, фонтани, альтанки.

Важкий човен сунувся по воді помаленьку й мляво.

Гуляють хмари, сонце спить.

Дорошенко приязно й неквапливо вітається з людьми.

Темні й невисокі гори здавались вищими серед гладенького рівного степу.

Веселе сонечко сховалось в веселих хмарах весняних.

В'ється стежка по долині і ховається в гаю.

Все знайоме і рідне до болю в душі і криниця в саду, і червона калина.

Бадилина, пташка, кущик усе звикає до життя в сутінках.

Скрізь червоно: на небі, і на узгір'ях, і на горі.

Усе було палким в годину творчу: і небо, і земля, і камінь, і різець.