Однорідні й неоднорідні означення

Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

Під осінніми високими зорями затихають оселі.

В гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.

А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Сократ говорив рівним спокійним голосом.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

У садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші.

Водив той загін якийсь славетний генерал чорновусий стрункий

Пролітав буйний вітер в пустині по палі безкрайому мертвому.

Лупиться під палаючим сонцем старенький вимитий дощами дах.

У голосі твоїм бринять людяні теплі співчутливі нотки.

Під хатою цвітуть просвічені сонцем високі рожі.

Тінь сягала аж на дальні вкриті молоденькою зеленню кручі.

І пада сніг лапатий волохатий спокійно й величаво над селом.

Запашна співуча гнучка і милозвучна сповнена музики і квіткових пахощів рідна мова.

Нічка на землю упала синім прозорим серпанком.

У полі зацвітуть пахучі голубі фіалки.

На берег накочувала біла висока пінява хвиля.

Берези милі білокорі чекають райдугу свою.

У сірому туманному світанку загорівся бій.

Каштани хитають привітним і теплим гіллям.

Обличчя в жінки було чуже, незнайоме.

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

В цей лагідний літній день ставок здавався коштовною перлиною.

За лісом широкі поля поволі й лагідно спускались вниз.

Ліс зустрів мене як друга... пізнім дзвоном солов’їним, ніжним голосом зозулі.

Настане душне, гаряче літо.

Ніч була хмарна, беззоряна.

Мати заклопотана, зажурена, марна.

Дорошенко приязно й неквапливо вітається з людьми.

Темні й невисокі гори здавались вищими серед гладенького рівного степу.

Веселе сонечко сховалось в веселих хмарах весняних.

У місячно-зоряні ночі не спить врожайне поле.

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

Тютюн був високий, густий-прегустий.

Покотилася зірка з вечірнього неба, вітер листя зірвав з пожовклого клена.

Ніжні, ласкаві зорі спадали з неба.