Однорідні й неоднорідні означення

Падали на пісок сині зелені жовті жовтогарячі кружала світу

Все кругом поринуло у чарівну незвичайну атмосферу.

Займався пишний весняний сонячний ранок.

Його роги нагадували осінній низькорослий кущ (Є. Гуцало).

Падав тихий лапатий сніг (О. Чорногуз).

Острів схожий на гігантський старезний вітрильник (М. Слабошпицький).

Учора в дощ зайшов до мене Блок, блідий од смутку, тихий од думок, близький до сліз (Л. Костенко).

І розпалась та велика іскра на іскорки малесенькі незначні (Леся Українка).

У центральній частині острова здіймається конусоподібний піщаний горб (М. Трублаїні).

Дніпровими високими очима дитинно-сіро глянула весна (М. Вінграновський).

Невеликі ошатні вулики здаються хатами тих невідомих спільників, що вже знають про чари

Запашна співуча гнучка і милозвучна сповнена музики і квіткових пахощів — рідна мова...

.

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережений смугами розкішних зелених городів.

а) Рідна мамо моя як багато дала ти мені в житті.

б) Дивовижний незбагненний світ відкривався перед молодими.

в) Катерина Пилипівна так звали нашу бабусю знала багато народних пісень.

г) Батько либонь ще вчора розпочав малювати портрет дідуся

Біля віконної рами висить невелике чотирикутне дзеркало.

Відтак із п’ятирічного віку тендітна гуцулка губиться в горах і шукає чарівне червоне яблуко.

Міцні чоловічі пальці тримають маленький різець і торкаються ним серцевини липи.

Падали на пісок сині зелені жовті жовтогарячі кружала світу.

Низькі чорні хмари страшним вихором кружляють над гірськими вершинами.

Клеверик опускається на коліна і вдивляється в батькові добрі сумні очі.

Видатні гірські майстри часто сліпнуть на старість.

Після щирого дитячого припущення дощ раптом перестає падати.

Марися побачила свої великі виразні очі з поволокою болю.

Клеверик виймає з гуцульської печі чорний житній буханчик та кладе на великий таріль.

Серцевина села схована за грушевими яблуневими вишневими садами.

У цих молочних барвах виблискують перші тонкі сріблясті пасма серед довгого волосся.

Із цієї невідомої незрозумілої моторошної темноти ніхто не вийшов нам назустріч.

За три сажні від Кучерявенького стояла дівчина в тоненькій літній сукні.

Безмежне біле полотно вкриває чорну-пречорну землю.

За круглим дерев’яним столом Клевер веде свою розмову зі своїм гостем – кутюр’є Адамом.

Усередині книгарня має вигляд маленької приватної бібліотеки щирої людини.

Серед тиші тихенько цокотить стрілка батькового ручного годинника.

Покликання Пшенички – берегти давнє народне мистецтво розпису осель.

Дух Міста прикрасив надвечір’я темно-синіми темно-сірими хмарами.

Окраса дівчини – хвилясте золотисте волосся та очі-світляки.

День за днем чужаки хитро перетворювали місто на сцену для свого елітного фальшивого мистецтва.

Лелека постукує дзьобиком і обіймає крильми тонесеньку виснажену болем гуцулку.

Козацьку бунтівливу вдачу нам лишили предки з давнини.

Молода невитрачена сила хвилею вдарила в Остапові груди та розлилась по всіх жилах.

По дні яруги неслося глухе придушене шемрання.

Клеверик і Гаврило зупиняються біля вузенької синьої лавиці поміж покрученими деревами в парку над вокзалом.

Весняного досвітку в двері митця стукає тоненька дівчина в довгому чорному плащі.

Весела добродушна вдача Іванова не раз ставала їм у пригоді при довгій блуканині по чужих краях.

Перед Остапом і Соломією стояли високі вогняні гори. 

Під горіховою гуцульською кометою босоніж на чорній землі танцюють Клеверик і Гаврило.

Крізь прозорі хмарки іноді пробивається рожевий сонячний промінь.

Першим теплим весняним ранком з Лоцманської Кам’янки вниз по Дніпру рушив довгий караван плотів.

Щедрість материнських добрих рук ми ще в житті не оцінили.

Серед широкого просторого степу носився тільки буйний вітер та чорний ворон.

Колишеться ледве помітно поважне галуззя старої лісної деревини.