Відокремлені означення. Прикладка

обставина;

додаток;

означення;

прикладка.

А сонце сходило велике і ласкаве.

В небі чистім і прозорім сонце сяє.

Знесилена горем мати схилилась і заснула.

Холодне та темне небо байдуже блимало зірочками.

Йду в простори я чуйний і тривожний.

Ще спить земля укутана снігами.

Йде зима холодна і різка.

Зацікавлені ми підійшли й посідали.

 Вони старі майстри-віртуози були схожі один на одного наче брати-близнюки. 

Грицько Шамшур товаришував з Костем на прізвище Матрос-Марусик ще з дитячих літ.

Руйнування мови основи національної культури це вже не просто вина а злочин держави перед народом.

І здавалося що до того співу із-за синіх пралісів долучаються голоси давніх предків княжих воїнів і ратаїв.

І травень буде гомоніти рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Петро Петрович, який проводив більшість часу вдома, не розділяв захоплення свого квартиранта.

Народ, що вільним став, ніхто не зломить.

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла.

Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало.

Добріє світ народжений в любові.

Усі речі виготовлені юними умільцями вражають своєю декоративністю.

Засмагла під сонячним промінням Оксана була схожа на шоколадну глазур.

Проведений справжнім майстром вебінар став для слухачів тест-драйвом.

 Розлючена почутим тітчина сестра поїхала геть з дому.

і закрапав дрібний дощик.

пухнасті, рожеві, освітлені ясним сонечком.

м"якенькі подушечки для сонечка.

з дощиком для нашого саду й городу, для лісу й поля.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків.

Оповите легким пухнастим туманцем у долині причаїлося село.

Занесене вітром насіння проросло наступної весни.

Незабаром ми вийшли на узлісся і побачили давно покинуту людьми хатинку лісника.

До зігрітої сонечком ромашки повернула свою горду голівку троянда.

Любов'ю сповнюючись до дна я вам колядую добрі люди.

Скидаючи шапки в'язні посхоплювались вражено прислухаючись до знайомих слів.

А сьогодні ввечері як тільки смеркне Сашко піде в ліс до партизанів.

Вражена страшною звісткою Марина тихо спустилася на підлогу.

Мені наснилася розкопана криниця.

У мріях обпалених вщент нічого не залишилось живого.

Яблука дозрілі тихо падали у росисту траву.

Ночей промайнулих вже не повернути.

На столі стояла, нещодавно поремонтована лампа.

Оточене густими кущами озеро, було не широке, а довге.

Підбита мисливцем, качка жалібно кричала.

Чашка, подарована мамою мені не сподобалась.

Попередниками кобзарів були музиканти зображені на фресках у Софії Київській .

По застиглих від гірської прохолоди горбах переливалися білим морем гірські тумани.

Біля хатини притулився зроблений із хворосту й обмазаний глиною сарайчик.

На подзьобаному дощем піску залишилися відбитки його босих ніг.

Троянда усміхається сонцю, шовковими пелюстками розгорнутими назустріч теплу й сонцю.

Троянда усміхається сонцю шовковими пелюстками, розгорнутими назустріч теплу, й сонцю.

Троянда усміхається сонцю шовковими пелюстками, розгорнутими назустріч теплу й сонцю.

Троянда усміхається сонцю шовковими пелюстками розгорнутими, назустріч теплу й сонцю.

Книги — морська глибина.

Всесвіт цей — акваріум планет.

Сухі гілки — це вже вінок терновий.

Виє вовк — ночей моїх соліст.

Дивлячись на людей усміхався і мій батько великий добрий чоловік.

Осіннє небо дивиться на Львів шляхетних мурів профіль старовинний.

Пешт східну частину міста уже було майже цілком очищено від ворога.

Це були зарисовки руїн пощерблені фронтони альтанки.

Фільм О. Довженка «Земля» було визнано як шедевр світового кіно.

Україна в усній народній творчості давно оспівана як хлібний край.

Я їхав в Одесу влаштовуватися на кінофабрику як режисер.

Осип Микитка як командир на вимогу ворога вийшов з натовпу бійців.

Петро Яцик як мільйонер фінансово підтримував мовний конкурс в Україні.

Мавка в «Лісовій пісні» постає як образ високої духовності.

Олександр Мурашко відомий у живописі як художник-імпресіоніст.

Чистотіл грицики і деревій відомі в народі як лікарські рослини.

А Віолончельний ялини шум пісню душі моєї хотіли вітри підняти на глум.

Б Самсон заступник твій надія та єдина відкрив чужинці свою міць таємно.

В Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору й закружляв над полем.

Г До Олесі підійшов один з останніх бійців танкіст Василь Кравчина.

Високий чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху косовиці.

Український філософ Григорій Сковорода жив у гармонії з природою і Богом.

А він орел шумить клекоче мов людям розказати хоче про поєдинок у яру.

3 кленового туманного тунелю виходить Рильський майже силует.

Тоді весна, ще тільки натякала про себе, висилаючи вперед своїх зухвалих розвідників, гомінливі ручаї.

Тоді весна ще тільки натякала, про себе висилаючи вперед, своїх зухвалих розвідників — гомінливі ручаї.

Тоді весна ще тільки натякала про себе, висилаючи вперед своїх зухвалих розвідників — гомінливі ручаї.

Тоді весна ще тільки натякала про себе, висилаючи вперед своїх зухвалих розвідників, гомінливі ручаї.

Ми пам’ятаємо Миколу Шпака: стрункого, вродливого юнака із золотим волоссям, з ясним поглядом і милою усмішкою, простого скромного закоханого в життя і поезію.

Ми пам’ятаємо Миколу Шпака, стрункого, вродливого юнака із золотим волоссям з ясним поглядом і милою усмішкою, простого, скромного, закоханого в життя і поезію.

Ми пам’ятаємо Миколу Шпака — стрункого, вродливого юнака із золотим волоссям, з ясним поглядом і милою усмішкою, простого, скромного закоханого в життя і поезію.

Ми пам’ятаємо Миколу Шпака — стрункого, вродливого юнака із золотим волоссям, з ясним поглядом і милою усмішкою, простого, скромного, закоханого в життя і поезію.

Шофер літній чолов’яга мав атлетичну будову тіла.

Не одна доріжка в чистім полі нашому Миколі хлопцю молодому

Особливо вирізнявся між хлопцями Павлуша Якович чистенько зодягнене

випещене ледаче й капосне хлоп’я.

Мелашка була потрібна в господі як робітниця.

Усі знали Оришку як відьму.

Олександр Мурашко широко відомий як портретист.

Борис Савович як досвідчений моряк постійно говорив про морські походи.

Сприймаю день народження як докір.

А приблизно в той самий час зійшла нанівець військова й торгова могутність

Венеції блискучої володарки морів, що мала непереможний флот і переповнені золотом банки.

Людський хлопець дядька Лева небіж Лукаш на ймення.

Бегемот або гіпопотам живе в ріках й озерах Африки.

 Не значило це, що був він естетом у звичайному значенні слова або що був

байдужим до моральної чи соціальної правди.

Як сестра схилилась над тобою невтомна подруга сувора творчість.

Ось він мчить Дніпро величний і древній народна українська ріка.

Арики тобто зрошувальні канали густою сіткою вкрили степ.

Дядько Максим теж залізничник після війни жив під Черкасами.

Чорні вуглинки обрамлених довгими віями великих очей задивлялись на нас.

У прозорому п’янкому повітрі почепився перший срібний дзвоник весни

крихітний жайворонок.

але недолюблюю холодні листопадові.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

тоді так мріється про щось небуденне.

 хоча й червневі мають свої принади.

напоєні пахощами яблуневого цвіту.

Перед тобою лежить світ — великий том розкритий.

Життя — спокута не своїх гріхів.

Одна в поета правда — чистота.

Я маю спокій — істинного друга.

Співають солов’ї — співці весни й любові.

Віолончельний ялини шум пісню душі моєї хотіли вітри підняти на глум.

Самсон заступник твій надія та єдина відкрив чужинці свою міць таємно.

Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору й закружляв над полем.

До Олесі підійшов один з останніх бійців танкіст Василь Кравчина.

Син білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога.

ци посилення голосу у певній частині речення

це виділення другорядного члена речення інтонаційно, що несе додаткове смислове навантаження у реченні

це смислове та інтонаційне виділення важливого другорядного члена речення з метою підкреслення та увиразнення його смислової ваги

Виводить лісова стежинка до верб заснулих край села

На хліб і сіль багата земля єднає нас над кручами Дніпра

Боже що роблю я окаянний

Хай наше життя працьовите буденне буде святом одним!

Небо скуйовджене і розколисане дрантя спустило на темні бори.

Починалося нове життя сповнене мук і боротьби.

Ходила в саду доросла дочка вчителя красуня Маруся.

Шофер літній чолов'ягамав атлетичну будову тіла.

Саме той дід Гапличок у нашому колгоспі був приставлений до бугая на кличку Імперіалізм

Замість утіхи Чіпка похвалився їй своїм горем.

Ти вже командуєш замість тата?

Дай більше сміху ніж плачу.

Ні птиць ані людей опріч ясної зірки в високості.

Замість вітрила флюгер якийсь поставили.

Описуючи Переяславську раду літописці вказують на нехіть багатьох українців зокрема киян до союзу з Москвою що різко суперечить російським державницьким стереотипам.

Так

Ні

Веснянка-дівчина зі степом вінчана

Командир "Буревісника" - Сава-механік

Ніжний шепіт і зітхання - моя Україна

А човен "Ластівка", мов птиця, летить на крилах - парусах

Жартома між двома очами-озерцями, мов човенце хистке, гойдалось сонце.

Як добре, що трапилась жінка-водій...

В зелених запасках дівчата-ялиці, у думах-крисанях дуби смуглолиці.

Кладем на стіл, що в хаті мається, для друзів двері в нас не зачиняються, братам завжди хліб-сіль підносимо.

Щастя ніколи не стане жар-птицею, що роняє перо золоте із хвоста.

Заросли окопи терном-полинами...

А по краю-небокраю сходять ранки.

Дивлюсь на ці маленькі ручки і слухаю цей щебет-спів 

Тут задзвенів схвильований і гнівний голос Кобзаря і всіма барвами ма­льовничої України заграла палітра Шевченка-живописця

Нафта — це кров землі і наша перемога.

Рідна мова — найдорожчий скарб народу.

З товщі літ випростовує силу народ, кущ калини в піснях піднімається вгору.

І моя праця — то моя совість, моя сповідь перед дітьми й онуками.

Мій народе, я був твій співець, і слуга, й гладіато

Сьогодні ви, Ягідко, просто собі рядовий, завтра ви вже хороший боєць, позавтра ви — герой, улюбленець народу.

Я люблю Дніпро — велику ріку мого народу.

Ой, вернися, Сагайдачний! Віддай мою люльку, візьми свою жінку, не­обачний.

Це не наша власність.

Хліб — краса!

Справа в тому, камраде Хвиля, що ви трохи проспали: лягли — була Малоросія, підвелися — стоїть Україна.

То що ж ми будем думати-гадати, як і про це закон є акурат.

Перелузали зиму, як насіння, удвох одні на тій-таки печі.

Хати у нас і справді-то не хвацькі.

Якесь чар-зілля або привороти, і він не зміг його перебороти.

А згодом над ними по-дитячи нахиляють голівки зволожені ту­маном ягоди.

Ще як навчиться руки-ноги мити, ціни йому не складеш!

На Великому шляху з липами перемежовуються старі велетні-дуби.

Де вже тій копійці взятися у бідних, коли вона й з багатими не хоче родичатись.

А на небосхилі — білі хмари-хвилі, наче Рось купається в гаю.

Хочу в батька-матері погостить.

Коли виросте син і під зорями — піде з рідного дому, щастя-долю кувати трудом.

Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа.

Життя — не прогулянка, не забава, а важка праця.

Підростає людина, вимовляє перше чарівне слово «мама», робить перші кроки в житті.

Ми — народ! Шлях наш повен дерзаннями

І задзвонили над джмелями дзвінки-дзвіночки лісові.

Подекуди поміж очеретами блищали невеличкі плеса, чисті і ясні, як дзеркало.

 Артилеристи збирались докупи, збентежені і злі.

Рівно і спокійно дише, натомлена з праці, земля.

Акації стояли саме в цвіту, заквітчані безліччю білих китиць.

Дисциплінований він завжди гаряче виступав проти порушників порядку.

До південно-західної окраїни прилягає система гір відокремлених долиною.

За горами гори хмарою повиті засіяні горем кровію политі.

На запорошених снігом вулицях ясраво виблискували вечірні вогні.

І прибуття в полк дівчини нареченої загиблого офіцера стало подією.

У горах Брянський як командир зустрівся з новими труднощами.

Сіверцев високий вродливий блондин з акуратними бакенбардами дивився на нього непорозуміло здивовано.

А його щастячко вже дрібно ступало босоніж курними шляхами на схід поміж остогидлими бункерами.

Через годину ми досягли вершини гори вкритої осиками.

Чіпка йде збоку отари похнюпивши голову.

Співає легко посміхаючись п’ятий Запорожець Трохим…

 Високі тополі утикані чорними воронячими гніздами тепер стояли білі обліплені снігом.

Педагоги виступали перед батьками своїх учнів як вихователі.

Шевченко як поет відомий усьому світові.

Ліс зустрів мене як друга тихим горлиць воркуванням.

Як ветерана полку його (Брянського) ховали з усіма військовими почестями, які тільки були можливі в цих умовах.

Верхи на тих возах примостилися високі халабуди, виплетені з лози, прикриті зверху лихою рядниною.

Сильна, вправна вона працювала завзято й самовіддано.

І наша земля, засніжена й біла, кличе в простори свої.

Тепло дихнула в лице чорна рілля, повна спокою й надії.

Твою долю моя доню позаторік знала позаторік і зіллячка для того придбала.

Зникає північний гість та погляд той і мова лишають в серці слід кривавий і страшний.

Сідайте хай ноги для дороги.

Здається скелі шепочуть між собою дослухаючись до гомону лісу.

1 — тире між пдметом і присудком

2 — тире при однорідних членах речення

3 — тире в неповному реченні

Я принаймні знаю правила поведінки в громадських місцях.

Хлопці про наші плани на це літо навіть не здогадувалися.

Інколи найщиріша правда здається такою неправдоподібною.

Ви зараз звичайно можете передумати їхати в це відрядження.

Бали хризантем проводять традиційно наприкінці листопада.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

Усі іспити сестра на щастя склала на високі бали.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Поки працювали в полі дощу на щастя не було.

Мар’яна невдоволено хитнула головою проте взяла зі столу сорочку.

Хоч до вокзалу було й недалеко проте я поспішив сісти до авто й приїхати.

Гори нібито стояли поруч проте до них іти довелося більше як дві доби.

Очі вже не служили і навіть окуляри не помагали проте він не кидав своєї роботи.

Народу були зав’язані очі а він проте повертав обличчя туди де рокотали грізні струни Тараса Шевченка.

Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

Довженко-оповідач, здається мені, перевершував Довженка-художника.

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

Вже, сказати правду, і я немолода, але ж і дячиха красуня — нічого сказати!

Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

І восени і взимку на місцевому базарчику одна стара жінка чи дві продають ягоди горобини чи калини сушений цвіт стебла й коріння лікувальних рослин.

Стоячи в тумані я нічого не бачив округ себе ні стіни ні вікон ні дверей.

А соловейко не відмовляється ні від сухого листя ні від торішньої трави.

Листя лежало на колодах осикових дров на купі гарбузів.