Односкладні речення

одна граматична основа

дві граматичні основи

граматична основа, що складається лише з підмета

граматична основа, що має лише присудок

є тільки підмет і присудок

Медом яблучко налите примостилось на гіллі.

Я — солдат.

Не продаймо рідну мову за гріховний гріш.

Хай не знає вона більше кривди і зрад.

Ви матусі коханій сльозу обітріть.

прості

означено-особові

неповні

неозначено-особові

безособові

називні

узагальнено-особові

Спотикаюсь об каміння, йду напомацки і боком, йду убрід на бистру воду. 

Живу, немов несу повинність – без задоволення та втіх.

Земля батьків не слово, не умовність, а істина велика і проста.     

Наказую собі: сьогодні без проблем.

І дивляться вікна у вечір незряче у бабиній хаті.

Земля батьків - це отчий дім, невищерблена совість, могила діда в затінку хреста.

Шукаємо пристань в добрі і теплі,.

Пустіє пітьма, ніхто не голосить і навіть не плаче.

О, я і досі чую ніжну руку і мамин голос.

Не проспімо, браття, волі, ой же – не проспім.

А нам волають гучно, а нам шепочуть тихо...

А під вікном чекають маму, чекають доню і сестру.

Ой, прилетіть, соколики, до наших душ і хат, ой, прилетіть і виведіть хоробрих соколят.

Здавайся, змовкни, зникни, наче дим!

Гендлюють, дурять, продають, торгують весело й охоче, за усмішку сховавши лють, за папірець сховавши очі.

Ловімо кожну мить життя…

Покосили хліба, позбирали…

Не муруймо нашу хату на чужинський лад.

З далеких літ приніс твій добрий погляд промінець ласкавий… 

Кийками били нас і газом ще труїли, лякали голосно.

І духу не стачає уникнуть злих покар.

Гуртуймось, браття ясночолі, і утверждаймо власну суть.

Катували його нагаями, ще й залізом гарячим пекли.

Кобзарів палили на вогні, ставили до стінки, убивали.

І люта кривда немощною стала супроти материнської любові.

Я глухий – без мови, мовчазний без пісні.

Ловімо кожну мить життя.

Давай, якщо ти можеш дать, бери, якщо тобі дають...

Дощі багряні листопаду, полинний присмак споришу...

Батько і мати - два сонця гарячих.

Шилом моря не нагрієш.

Що маємо, не дбаємо, а втративши, плачемо.

Вже відлетіли білі гуси, забравши літа кольори.

За одного битого двох небитих дають.

Наливаймо, браття, кришталеві чаші.

Життя не раз байдужою рукою кидало наші долі врізнобіч.

Котилося, котилося, та й стало під горою, озвалося смішиною, відлунилось журбою.

І знов колотиме під серцем...

Комусь хотілось написати, когось хотілося позвать...

Зацвітало синьо й біло, зацвіло – і одлетіло .

Комусь хотілось написати, когось хотілося позвать...

Страждання нам дано як милість.

А без хліба – сил немає, а без друга – одиноко…

Свої надії розгубив між каменів життя.

Ой, як слизько іти по дорозі…

В душі немає заперечень.

Вечоріє зрання.

Хотілось материк відкрити, у чомусь ствердити себе.

Але не хочу, мила, віддавати тебе чужим рукам, чужим губам.

Раптом загриміло, раптом понесло.

Отак, як він, – усім нам жити, Вітчизну боронить свою.

Скільки вже столочено, зруйновано, посіяно і злості, і плачу…

Боронили свій дім, що горів у вогні 

У дорогу треба хліба, для дороги треба друга. 

Ми українці – діти волі, Ми є, були і маєм буть!