ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ. ПОВНІ Й НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

І тоді сталося несподіване для хлопчика.

Зустрінеться зима люта.

Внизу туманом дихають яри.

І нам робилося трохи сумно, проте ненадовго.

Молюся, знову уповаю, і знову сльози виливаю. (неозначено-особове) 

Співаймо, сестрице, веснянку. (означено-особове)

З молодої ольшини роблять свистки. (неозначено-особове)

Решетом воду не носять. (узагальнено-особове)

І Яремі дали коня зайвого з обозу.

Язиком поле не орють.

Піду шукати миленького, втоплю своє горе.

З усіх садів пахло нагрітою на сонці корою дерев.

Забудь мене, пташко, забудь, не журись.

Ніде не чуть людської мови.

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

Сумно, сумно серед неба сяє білолиций.

З пісні слова не викинеш.

Вище себе не підскочиш.

Видно пана по халявах.

За добро добром платять.

односкладне, безособове

односкладне, означено-особове

односкладне, неозначено-особове

двоскладне

Добре діло роби сміло!

Як страшно знати правду без прикрас.

Мені дали козацьку корогву і привілеї з королівським іменем.

Не називаю її раєм тії хатиночки у гаї над чистим ставом край села.

І добре в такий ранок іти по опалому листю.

На живоплоті глечики взірчасті.

На Великдень вітають один одного писанками.

Понад хвилі, понад море понесу з собою горе.

Данило налягає на двері плечем, Кузька лапами.

Пішла селом, плаче Катерина; на голові хустиночка, на руках дитина.

Де ж Катруся блудить? Попідтинню ночувала, раненько вставала, поспішала в Московщину.

Та хто ж на тій колясі був? Царівна?

Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку лежанка — поряд з нею піл, під протилежною стіною незграбний, нічим не засланий стіл, а на ньому — чималий окраєць хліба.

Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку лежанка — поряд з нею піл — під протилежною стіною незграбний, нічим не засланий стіл — а на ньому чималий окраєць хліба.

Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку — лежанка, поряд з нею піл, під протилежною стіною — незграбний, нічим не засланий стіл, а на ньому — чималий окраєць хліба.

Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку — лежанка, поряд з нею — піл, під протилежною стіною — незграбний, нічим не засланий стіл, а на ньому — чималий окраєць хліба.

А на долинці і на стежці знову ні лялечки.

— А хто мене збудив? — Либонь, весна.

А чом же в тебе очі не зелені? Та ні, тепер зелені…

А дай сюди сопілочку. Хороша.

Закохану людину одразу помітиш. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 2-ї особи однини)

Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 1-ї особи однини)

Корені лікарських рослин перед сушінням промивали в холодній проточній воді. (розпов., просте, пошир., односклад., узаг.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу мин. часу множини)

Із глинища тягло холодом і запізнілою осінню. (розпов., просте, пошир., односклад., безособ., присудок вираж. особ. дієсловом, що має безособ. значення)