Перевірна робота з української мови (01.02) (9 клас)

То були два здоровенні парубки, які дивилися ще з-під лоба, як усі семінарісти, що лишень покінчили науки.

Вони дуже завстидалися з такого батькового привітання й стояли нерухомо, потупивши очі в землю.

Подивлюся я, що ти за мастак у кулаці!

І батько із сином, замість привітання після довгої розлуки, почали гамселити один одного й у боки, і в поперек, і в груди - то відступаючи, то насідаючи знову.

І впаде ж йому в голову, щоб рідна дитина та й батька била!

Йому б саме відпочити та попоїсти чого, а він до бійки силує!

А найкраще, як я вас того ж таки тижня одвезу на Запорожжя...

На дванадцятім році їх було віддано до Київської академії, бо вся значна старшина вважала своїм найпершим обов"язком віддавати своїх дітей у науку, хоч і робилося це лише задля того, щоб опісля зовсім її забути.

Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року втік додому.

Запевне він зробив би те й уп"яте, коли б батько врочисто заприсягся віддати його на цілих двадцять років у монастирські служки й не пообіцяв привселюдно, що він довіку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академії всякої науки.

З того часу Остап якнайстаранніше засів за нудотну книжку й незабаром став у перші лави.

Чотири рази закопував він свого букваря в землю й чотири рази, відшмагавши його немилосердно, купували йому нового.

Перекупки, які сиділи на базарі, ледь забачивши бупсака, закривали руками свої пироги, бублики, гарбузове насіння, як ті орлиці своїх дітей.

Консул, що його обов"язком було наглядати за підлеглими йому товаришами, сам мав такі моторошні кишені у своїх шароварах, що зміг би впхати туди цілу перекупчиху, якби та на хвильку заґавилася. 

Урешті він дізнався, що то була дочка ковельського воєводи, який приїхав на якийсь час до Києва.

Після такої оказії проходити біля будинку було небезпечно, бо челяді у воєводи була сила-силенна, бо чатували його на виході.

Лише ті, хто упадає за жінками, не могли знайти тут нічого, бо навіть у присіччі не сміла з"являтись жодна жінка.

Думаючи, що то йогму просто примарилося вві сні й той образ зараз розвіється, він дужче розплющив очі свої й побачив, що над ним мовби нахилилось якесь змарніле, висохле обличчя й дивилося просто йому в очі.

І він пішов до возів, де зберігалися запаси його куреня.

Здавалося, що в цьому місці фортеця була надійніша, що вона захищає якнайкраще Січ.

На вершку кручі видко було розвалений тин, який свідчив, що тут колись був город.

 Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив.

Ми підходимо до того місця, де я поставила ліхтар.

Вони дійшли до невеличкої місцини, де, мабуть, була капличка.

Але ніде не було чутно, щоб співали півні.

Він бачив крізь прочинені двері, як майнула струнка жіноча постать із довгою розкішною косою, що спадала на зведену догори руку.

Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку, що скелі зриває. 

А й того, що й сам старий пан у місті.

Нахилилося її чарівне обличчя, і знизу відтінив його тонкий рум"янець.

Вони сказали, що прийдуть самі подякувати лицарю.

А тим часом степ уже давно прийняв їх усіх у свої зелені обійми, і висока трава муром обступила й потопила їх, і тільки чорні козацькі шапки мигтіли поміж її волоток.

Це загальне бенкетування мало в собі якийсь чар.