Пробне ЗНО

Лексичну помилку допущено в рядку

Фразеологічний зворот ужито в реченні

Складним є речення

Частку вжито в рядку

Літеру С на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Літеру Е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Зеленим лісом вкриті схили Чернечої, могутньою буйною зеленню виповнено, здається, усі ярки та приярки, урочища вікові. (2) Дерева дужі, круті, гіллясті кущі не пролазні все якесь первісне все мовби самим своїм виглядом хоче показати людині, яка земля ця плодюча, які надпотужні сили таяться в ній. (3) Глянеш униз — ніби з літака бачиш суцільні верховіття дубів, глянеш угору — на схилах живе коріння м’ясисто випинається із землі. (4) А ще вище насупилась хмара, і чути, як дол у ній шумить. (5) Хмара помітно більшає, росте, сутінь від неї лягає на зелену діброву.

Орфографічну помилку допущено в слові -

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Зеленим лісом вкриті схили Чернечої, могутньою буйною зеленню виповнено, здається, усі ярки та приярки, урочища вікові. (2) Дерева дужі, круті, гіллясті кущі не пролазні все якесь первісне все мовби самим своїм виглядом хоче показати людині, яка земля ця плодюча, які надпотужні сили таяться в ній. (3) Глянеш униз — ніби з літака бачиш суцільні верховіття дубів, глянеш угору — на схилах живе коріння м’ясисто випинається із землі. (4) А ще вище насупилась хмара, і чути, як дол у ній шумить. (5) Хмара помітно більшає, росте, сутінь від неї лягає на зелену діброву.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні - 

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Зеленим лісом вкриті схили Чернечої, могутньою буйною зеленню виповнено, здається, усі ярки та приярки, урочища вікові. (2) Дерева дужі, круті, гіллясті кущі не пролазні все якесь первісне все мовби самим своїм виглядом хоче показати людині, яка земля ця плодюча, які надпотужні сили таяться в ній. (3) Глянеш униз — ніби з літака бачиш суцільні верховіття дубів, глянеш угору — на схилах живе коріння м’ясисто випинається із землі. (4) А ще вище насупилась хмара, і чути, як дол у ній шумить. (5) Хмара помітно більшає, росте, сутінь від неї лягає на зелену діброву.

Вставне слово є в реченні - 

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Зеленим лісом вкриті схили Чернечої, могутньою буйною зеленню виповнено, здається, усі ярки та приярки, урочища вікові. (2) Дерева дужі, круті, гіллясті кущі не пролазні все якесь первісне все мовби самим своїм виглядом хоче показати людині, яка земля ця плодюча, які надпотужні сили таяться в ній. (3) Глянеш униз — ніби з літака бачиш суцільні верховіття дубів, глянеш угору — на схилах живе коріння м’ясисто випинається із землі. (4) А ще вище насупилась хмара, і чути, як дол у ній шумить. (5) Хмара помітно більшає, росте, сутінь від неї лягає на зелену діброву.

Вищий ступінь порівняння прислівника вжито в реченні - 

Помилку в утворенні відмінкової форми числівника допущено в рядку

Знак м’якшення треба писати в усіх словах рядка

Правильно написано всі слова в рядку

Закінчення -а у формі родового відмінка мають усі іменники в рядку

Помилку допущено в рядку

Виділене слово є сполучником і його слід писати разом у реченні

Через дефіс треба писати всі слова в рядку

Правильно утворено форму наказового способу дієслова в рядку

Кому перед І треба ставити в реченні (коми пропущено)

Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Простим є речення

Поширеним є речення

Установіть відповідність між видом односкладного речення і прикладом

1 означено-особове                        

2 неозначено-особове                   

3 узагальнено-особове                  

4 безособове                                     

А Портрети його друкуватимуть у столичних газетах.

Б Вовка пастухом не ставлять.

В Вогонь! Червоний, веселий, чистий.

Г Не забудьте пом’янути незлим, тихим словом.

Д До самого села не зустрілося жодної живої душі.

Установіть відповідність між видом підрядного речення і прикладом.

1 означальне 2 з’ясувальне 3 причини 4 місця

А Оскільки ми істоти енерготворчі, то висилаємо чи приймаємо свою й чужу енергію.

Б Богдан припав до землі, що плакала ранковою сльозою.

В Так літував Іван у полонині, аж поки вона не спустіла.

Г Говорять, що матері сльози гарячі і міцнеє каміння проймають.

Д Не плач і не ходи туди вечорами, де стежки тернами втикані і де гаряча земля.

Установіть відповідність між відокремленим членом речення і прикладом.

1 означення   2 прикладка    3 обставина     4 додаток                           

А Ось приходить і другий підпасич — Грицько, Чупринів син.

Б Низькі хмари пропливають над деревами то брудно-чорні, то темно-сизі, зрідка з-під них сполоханим птахом зірветься вітрець, зітхаючи.

В Скелі, омиті морськими хвилями, здавалися богатирями з казок.

Г Мужай, прекрасна наша мово, живи, народу віще слово, цвіти над нами веселково, як мир, як щас­тя, як любов!

Д Всі учні, крім тих, хто захворів, писали пробні тести з української мови.

Визначте правильне тлумачення фразеологізмів.

Фразеологізм                     Тлумачення

1 спіймати на вудочку    А перехитрити, ошукати кого-небудь

2 влучати в саме око     Б влучати всередину

3 показати клас                В зробити, виконати що-небудь з майстерністю

4 передати куті меду       Г зробити страву занадто солодкою

Д перевищувати норму в чомусь

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

— А кому вже (1) не гидко, (2) той, виходить, (3) непомітно сам уже погидшав, — сказав спокійно Леї навіть не (4) глянувши в бік Галая.

1            А займенник

2            Б дієприкметник (як форма дієслова)

3            В дієприслівник (як форма дієслова)

4            Г прислівник

Д частка

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

Шевченко вовіки насущний

(1-8) Кожна доба заново прочитує Шевченка. І кожен достойний український письменник, праців­ник культури, громадянин, кожен, хто відчуває себе українцем, шукаючи натхнення, визначаючи своє місце в житті, свій обов'язок перед рідним народом, незмінно відчував потребу осмислити Шевченка для себе, для своєї особистої долі. І всякий ворог українського народу, коли хотів розтлити його душу, оволодіти його серцем, незмінно стикався з Шевченком і намагався накласти на нього свою руку, пере­фарбувати його, спотворити, зробити «своїм». Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

(9-11) Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане сто­літтями поневолення і національного розтління.

(12-22) Узявши від народу все краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто втеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного само­врядування, ідеї соціальної та національної справедливості, правди і свободи. Поняття правди і волі, що проймають всю його поезію, дуже широкі, дуже конкретні, дуже людяні. Велика заслуга його в тому, що, доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання.та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів.

(23-24) Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну.

(25-28) Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно. Поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.

(29-39) Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього — з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу, з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу. Давши людству краще з українського народного, він водночас дав українському народові краще із загальнолюдського. Говоримо, звичайно, не тільки про самого Шевченка, а про весь той рух духовного відродження і піднесення, що сконцентрувався навколо його імені, подвигу, творчості, пам’яті.

(40-43) У поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу.

(44-55) Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці. Це закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, а всю людину, все її життя. У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закінчений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ. Здається, тут уже все сказано, більше вже поет нічого не зможе повідати людям. Та новий вірш — і новий світ, такий же закінчений і вичерпний. Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури. Водночас поет сам щедро черпав з цієї скарбниці, на його творчості лежить печать щасливого прилучення до світової культури, і сама вона — одна з вершин цієї культури.

(56-61) Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й ге, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої.непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

...Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Синонімом до слова насущний, ужитого в заголовку, є

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

Шевченко вовіки насущний

(1-8) Кожна доба заново прочитує Шевченка. І кожен достойний український письменник, праців­ник культури, громадянин, кожен, хто відчуває себе українцем, шукаючи натхнення, визначаючи своє місце в житті, свій обов'язок перед рідним народом, незмінно відчував потребу осмислити Шевченка для себе, для своєї особистої долі. І всякий ворог українського народу, коли хотів розтлити його душу, оволодіти його серцем, незмінно стикався з Шевченком і намагався накласти на нього свою руку, пере­фарбувати його, спотворити, зробити «своїм». Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

(9-11) Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане сто­літтями поневолення і національного розтління.

(12-22) Узявши від народу все краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто втеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного само­врядування, ідеї соціальної та національної справедливості, правди і свободи. Поняття правди і волі, що проймають всю його поезію, дуже широкі, дуже конкретні, дуже людяні. Велика заслуга його в тому, що, доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання.та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів.

(23-24) Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну.

(25-28) Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно. Поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.

(29-39) Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього — з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу, з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу. Давши людству краще з українського народного, він водночас дав українському народові краще із загальнолюдського. Говоримо, звичайно, не тільки про самого Шевченка, а про весь той рух духовного відродження і піднесення, що сконцентрувався навколо його імені, подвигу, творчості, пам’яті.

(40-43) У поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу.

(44-55) Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці. Це закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, а всю людину, все її життя. У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закінчений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ. Здається, тут уже все сказано, більше вже поет нічого не зможе повідати людям. Та новий вірш — і новий світ, такий же закінчений і вичерпний. Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури. Водночас поет сам щедро черпав з цієї скарбниці, на його творчості лежить печать щасливого прилучення до світової культури, і сама вона — одна з вершин цієї культури.

(56-61) Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й ге, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої.непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

...Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Загальним відносно інших є зміст висловлення

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

Шевченко вовіки насущний

(1-8) Кожна доба заново прочитує Шевченка. І кожен достойний український письменник, праців­ник культури, громадянин, кожен, хто відчуває себе українцем, шукаючи натхнення, визначаючи своє місце в житті, свій обов'язок перед рідним народом, незмінно відчував потребу осмислити Шевченка для себе, для своєї особистої долі. І всякий ворог українського народу, коли хотів розтлити його душу, оволодіти його серцем, незмінно стикався з Шевченком і намагався накласти на нього свою руку, пере­фарбувати його, спотворити, зробити «своїм». Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

(9-11) Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане сто­літтями поневолення і національного розтління.

(12-22) Узявши від народу все краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто втеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного само­врядування, ідеї соціальної та національної справедливості, правди і свободи. Поняття правди і волі, що проймають всю його поезію, дуже широкі, дуже конкретні, дуже людяні. Велика заслуга його в тому, що, доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання.та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів.

(23-24) Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну.

(25-28) Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно. Поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.

(29-39) Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього — з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу, з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу. Давши людству краще з українського народного, він водночас дав українському народові краще із загальнолюдського. Говоримо, звичайно, не тільки про самого Шевченка, а про весь той рух духовного відродження і піднесення, що сконцентрувався навколо його імені, подвигу, творчості, пам’яті.

(40-43) У поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу.

(44-55) Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці. Це закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, а всю людину, все її життя. У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закінчений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ. Здається, тут уже все сказано, більше вже поет нічого не зможе повідати людям. Та новий вірш — і новий світ, такий же закінчений і вичерпний. Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури. Водночас поет сам щедро черпав з цієї скарбниці, на його творчості лежить печать щасливого прилучення до світової культури, і сама вона — одна з вершин цієї культури.

(56-61) Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й ге, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої.непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

...Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Із твердженням «Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу» (рядки 7-8) співвідноситься висновок

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

Шевченко вовіки насущний

(1-8) Кожна доба заново прочитує Шевченка. І кожен достойний український письменник, праців­ник культури, громадянин, кожен, хто відчуває себе українцем, шукаючи натхнення, визначаючи своє місце в житті, свій обов'язок перед рідним народом, незмінно відчував потребу осмислити Шевченка для себе, для своєї особистої долі. І всякий ворог українського народу, коли хотів розтлити його душу, оволодіти його серцем, незмінно стикався з Шевченком і намагався накласти на нього свою руку, пере­фарбувати його, спотворити, зробити «своїм». Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

(9-11) Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане сто­літтями поневолення і національного розтління.

(12-22) Узявши від народу все краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто втеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного само­врядування, ідеї соціальної та національної справедливості, правди і свободи. Поняття правди і волі, що проймають всю його поезію, дуже широкі, дуже конкретні, дуже людяні. Велика заслуга його в тому, що, доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання.та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів.

(23-24) Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну.

(25-28) Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно. Поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.

(29-39) Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього — з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу, з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу. Давши людству краще з українського народного, він водночас дав українському народові краще із загальнолюдського. Говоримо, звичайно, не тільки про самого Шевченка, а про весь той рух духовного відродження і піднесення, що сконцентрувався навколо його імені, подвигу, творчості, пам’яті.

(40-43) У поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу.

(44-55) Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці. Це закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, а всю людину, все її життя. У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закінчений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ. Здається, тут уже все сказано, більше вже поет нічого не зможе повідати людям. Та новий вірш — і новий світ, такий же закінчений і вичерпний. Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури. Водночас поет сам щедро черпав з цієї скарбниці, на його творчості лежить печать щасливого прилучення до світової культури, і сама вона — одна з вершин цієї культури.

(56-61) Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й ге, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої.непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

...Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Серед наведених суджень, що підтверджують думку «Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну» (рядки 23-24), зайвим є судження

Прочитайте текст (цифри у дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.

Шевченко вовіки насущний

(1-8) Кожна доба заново прочитує Шевченка. І кожен достойний український письменник, праців­ник культури, громадянин, кожен, хто відчуває себе українцем, шукаючи натхнення, визначаючи своє місце в житті, свій обов'язок перед рідним народом, незмінно відчував потребу осмислити Шевченка для себе, для своєї особистої долі. І всякий ворог українського народу, коли хотів розтлити його душу, оволодіти його серцем, незмінно стикався з Шевченком і намагався накласти на нього свою руку, пере­фарбувати його, спотворити, зробити «своїм». Боротьба за Шевченка й триває так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

(9-11) Бувши кров’ю від крові і плоттю від плоті свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, що було виховане сто­літтями поневолення і національного розтління.

(12-22) Узявши від народу все краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він присвятився гуманістичній освіті, демократичному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто втеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного само­врядування, ідеї соціальної та національної справедливості, правди і свободи. Поняття правди і волі, що проймають всю його поезію, дуже широкі, дуже конкретні, дуже людяні. Велика заслуга його в тому, що, доклавши стільки зусиль до пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік національної замкненості, а в бік взаємопізнання.та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та братерства народів.

(23-24) Та Шевченко належить не лише Україні — всьому людству, хоч кожне його слово — про Україну.

(25-28) Тут відбувається нечасте в історії літератури, але підвладне генієві, щасливе перетворення: поезія, породжена злобою дня, живе вічно. Поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.

(29-39) Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, зробивши доступним для всіх народів те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього — з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу, з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу. Давши людству краще з українського народного, він водночас дав українському народові краще із загальнолюдського. Говоримо, звичайно, не тільки про самого Шевченка, а про весь той рух духовного відродження і піднесення, що сконцентрувався навколо його імені, подвигу, творчості, пам’яті.

(40-43) У поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу.

(44-55) Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто розвиток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці. Це закінчена психологічна картина, психологічна повість, де втілено не частку людини, не якусь її рису, не якийсь момент її життя, а всю людину, все її життя. У Шевченка багато таких творів, де він живе не якимсь одним душевним актом, а весь цілком, сповна, всією своєю істотою, створюючи закінчений, всеоб’ємний, вичерпний людський образ, являючи цілий світ. Здається, тут уже все сказано, більше вже поет нічого не зможе повідати людям. Та новий вірш — і новий світ, такий же закінчений і вичерпний. Ця безкрайність суб’єктивного — теж великий внесок Шевченків у збагачення й розвиток духовності народу, у скарбницю загальнолюдських цінностей культури. Водночас поет сам щедро черпав з цієї скарбниці, на його творчості лежить печать щасливого прилучення до світової культури, і сама вона — одна з вершин цієї культури.

(56-61) Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко — це не тільки те, що вивчають, а й ге, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої.непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

...Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Висловлення з тексту «Поезія Шевченка глибоко психологічна: багато його віршів — це не просто роз­виток його думки, образу, настрою, як звичайно буває в ліриці» (рядки 44-45) слід уважати