Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Речення зі звертаннями, вставними словами

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста.

І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям горе.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду.

На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорості.

Осінню, веселим падолистом дихнув на нас вітер.

Почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос.

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

Парк прикрашають статуї, фонтани, альтанки.

І сну нема, і спокою немає.

Ховає час печать і сум за грати.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори.

Раділи і садок, і поле, і долина.

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

Вітер в гаї нагинає лозу і тополю.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Дерево переплелося вітами, кущі шипшини порозросталися.

За лісом сонце сходило і розсіювалося біле плетиво хмар.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі ракети.

Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

Ой чого ти земле молодіти стала?

Люблю цю тишу мрійну вечорову коли виходить місяць у діброву.

Будь славен день багатого врожаю прозоре небо підіймайся вище.

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим

О дівчино моя звідки й куди лежить твій шлях?

Всяке трапитись може на довгім віку.

Високо в небі майже над головою стояло палюче сонце.

Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду.

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.

І справді інше слово часом дорогоцінніше самої речі.

3 гори почали з’їжджать дві повозки, запряжені добрими кіньми.

Пісня, здавалось, бриніла в ньому.

Золоті бані й хрести ніби жевріли, як погасаючий жар, горіли без проміння.

Ніч обгорнула біленькі хати немов маленьких діточок мати.

Сонце неначе впало десь у бір.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях

Село, зачароване зоряним небом, синіє розкиданими хатками.

З хати виходять люди і дівчата і молодиці і чоловіки.

Почали стигнути плоди черешнi вишнi абрикоси персики яблунi грушi.

Бере все живе в сонця огонь золотий iживиться ним.

Все зникло наче в казцi i мiсто i гори iполе i гай.

Тому-то всi такi нiжнi до мене i батько iмати i дiд.

 Повертатися додому нам, по-перше, пізно, а по-друге, небезпечно.

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста.

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога.

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку

На щастя, дитина скоро заспокоїлась і затихла.

Далеко чути звуки, гучно линуть голоси.

Ясної тихої днини кружляє над землею, сідає на обличчя павутиння.

Пташині зграї злітають високо в небо, і від того здіймається вітер.

Осінь не забарилася, бо закони природи невблаганні.

Вдивляючись щороку в очі юнаків і дівчат, яких проводжаю в самостійну дорогу життя, я не можу бути спокійним. 

Однорідні присудки, відокремлена поширена обставина, вставне слово.

Відокремлена поширена обставина, однорідні присудки, вставне слово.

Вставне слово, відокремлена поширена обставина, однорідні присудки.

Вставне слово, однорідні присудки, відокремлена поширена обставина.

І зелений гай, і Лаврін, і його очі все щезло.

Тиша була наповнена звуками дзвінкою піснею жайворонка, дзижчанням польових мух, тихим шелестом стиглого жита

Лукаш дуже молодий хлопець гарний чорнобривий, стрункий.

І земля, і вода, і повітря - все поснуло.

То тут, то там на осонні прокльовуються пагінці картоплі, моркви, гарбузів, квасолі, динь.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі, заганяє їх під дерева, кущі й гущину.

Як мати любила робити і в городі, і в полі, і в лузі, і в лісі і тихо втішалася зробленим.

І коли доля раптом так жартує, що світло заступає чорна хмара, лише надія крила нам дарує і до життя у віру повертає.

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом.

1

2

3

4

5

розведене пастухами ще зранку

що залишили недолугі туристи

і ховається за ліс сонце

і залишає по собі пустку

перетворюючись на чорне попелище

І квіт зорі і спалахи півонії космічний гул і мовчазний туман усе довкруг в довершеній гармонії звучить урочим ладом як орган.

Неспокій рух і боротьбу я бачив скрізь у дубовій вербовій корі у старих пеньках у дуплах у болотній воді.

Згадка про рідну землю завжди і в щасті і в горі і в хвилини сумнівів супроводить нас.

Голос духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах ремісницьких по місцях недолі й сліз

Наближення зими у всьому серце чує і в шелесті листів і в вітрі і в стежках.