ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА. ЦИТАТА ЯК СПОСІБ ПЕРЕДАЧІ ЧУЖОГО МОВЛЕННЯ. ДІАЛОГ

прямою мовою

непрямою мовою

діалогом

цитатою

Боже, яка краса! обізвалась, ні до кого не звертаючись, тіточка Олена (М. Олійник).

Ми за дітьми йдемо до жінки, запитуємо Хто посадив цю тополю? Чи давно вона росте тут? (В. Сухомлинський).

Не кидайте хлібом, він святий! – в суворості ласкавій, бувало, каже дід старий малечі кучерявій (М. Рильський).

Сахно запитав, як здоров’я Степаниди Петрівни, як живеться Семенові, чи не думають вони заводити садок… (В. Собко).

«Кобзар», за словами Івана Франка, – це: ціла епоха в історії духовного розвитку українського народу.

Максим Рильський писав, що словник – «пишний яр, а не сумне провалля». 

Поетеса Л. Костенко зверталася до сучасників:

…І якби на те моя воля, Написала б я скрізь курсивами: – Так багато на світі горя, Люди, будьте взаємно красивими!

«Учитесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», – закликав великий поет.

Ні, не клич мене, весно, казала я їй, не чаруй і не ваб даремне (Леся Українка).

На шляху, прощаючись, Люба сказала Ти б колись, Михайлику, і до нас заскочив. Ідеш собі з ковзанки, то й заверни в наш двір (М. Стельмах).

Важливо не те, як малюю я, а що в тому бачать інші сказав Валерій Я ніколи не стану художником. Я це зрозумів І радий, що зрозумів вчасно (Ю. Мушкетик).

Вмивайся, вмивайся, дитино! квапить мене мати (М. Стельмах).

«З щастя та горя скувалася доля» – каже людська поговірка (Панас Мирний).

«Ну, добре, стримав образу Аркадій Петрович. – Не одрікаюсь од своїх слів» (М. Коцюбинський).

Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» (Леся Українка)

«Леоніде, – Адріана відірвала обличчя від долоні – а ви читали «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста?» (Р. Іванчук)

Мати нагадала Оленці, щоб не спізнитися на урок.

Бабуся попросила онука, щоб сходив до аптеки за ліками.

Василь сказав батькові, що в новій школі дуже цікаво.

Золота рибка запитала дідуся, чого йому треба.

Дідусь підтвердив, що на плесі завжди є качки (Остап Вишня).

«Мушу йти в полонину, Марічко», – сумував Іван заздалегідь (М. Коцюбинський).

За словами О.С. Мельничука, «Основною одиницею мови в усіх мовах є речення».

– Вставай! Годі спати. Треба вирішити, як нам жити далі.

- Що? – невторопав з просоння Марусик.

- Ти як хочеш, а я думаю втекти з дому, – важко зітхнув Сашко Циган. (В. Нестайко)

«Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина).

Що ж не дає мені промовити просто «Так, доле, ти міцніша, я корюся» (Леся Українка)

«Помилуйте! – йому Ягнятко каже на світі я ще й году не прожив» (Л. Глібов).

«Хто ж ти, братцику, будеш – вівчар» зацікавився Іван (М. Коцюбинський)

«То ти вмієш тільки реготати? – скрипнув Пилипко. Так не боюсь я тебе!»

« Я чув про це, — сказав він і додав — А хто не чув...»;