Пряма та непряма мова. Цитата. Діалог

Запам’ятайте вислів Дмитра Білоуса мова це пісня душі покладена на слова.

Як кажуть люди материна молитва із дна моря рятує.

С. Плачинда стверджує мова об’єднує згуртовує людей у націю.

Ви говоріть а ми будемо слухати.

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

«П, - а , - П».

«П, - а , - п».

«П, - а : - П».

«П! – а: - П».

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка? »

«Не проводжайте мене.» - попросила дівчина рідних.

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійди до мене…»

Казав пан : «Кожух дам», та слово його тепле.

Жінка поцікавилася, чого він мовчить.

Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

Гетьман заперечив головою, що не хоче.

– Що ти хочеш від життя?

– Небагато. Просто жити, працювати, як усі…

 – Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу.

«Сідай за книжки. Зубри!» – «Мамо, епоха зубрінь минула». – «Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може і вчитися не хочеш?» –  «Вчитись хочу, але по-справжньому».

– Не святий і він! До всіх добрими не будеш. – Оцінювати чиєсь життя – це, мабуть, найпростіше. – Правильно, нам пора про своє подумати.

– Доброго ранку! – каже Лукія, уповільнюючи крок.

– Доброго ранку, Лукіє.

– В область їду… Може, доручення буде яке?

Панас Мирний писав, що «головна функція мови – комунікативна».

Дім, у якому немає книг, подібний до тіла без душі.

В. Криценко поставив дуже важливе питання: «Хто ми в світі без рідного слова?»

«Кожній освіченій людині треба вдумливо ставитися до слова, - писала Є.Чак»

Яка краса вигукнула Докія і оце воно у воді росте.

А батько ще й додасть добре діло за людиною ніколи не заіржавіє.

Отоді це сталося пояснила мама коли почалася повінь.

А що як гирлига скипів Горпищенко і додав по–філософськи у наш гирлига й ракета поруч стоять.

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

З болем пише Т. Шевченко про українське село: «Чорніше чорної землі блукають люде».

Як зазначає В. дон Герибольдт: Мова — це дух народу.

При діалозі не вживаються слова автора.

На письмі непряма мова в лапки не береться.

Кожна репліка в діалозі пишеться з нового рядка, перед нею ставиться тире.

Указівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, крапка після неї не ставиться.

«П, – а. – П!».

«П, – а. – П?».

«П», – а.

А: «П?».

— А хто ж ти?

— Я… Чіпка.

— Ти Чепіга, а не Чіпка! — крикне хто із середини.

— Чого ти тут ходиш? — обізвалась вона перша.

— А ти чого хліб толочиш? —

— "Хіба це твій хліб?"

— Чи воно, діду, є там люди? —

— Де? —

— На небі… —

— Нема, сину! Там Бог святий, янголи його та душі праведні...

— «Що то, бабусю?», — указує Чіпка на зорі.

— То? Зорі.

— Що ж то за зорі?

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «обтрушує із себе всякий порох політики, якщо скористатися його власним виразом.

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «Обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом».

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «Обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом.

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність, «обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом.

З болем пише Шевченко про українське село:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені.

Шевченко докоряє тим українцям, які запопадливо чекають, коли: «німець історію нашу нам розкаже».

Поет ставить грізне питання-пересторогу: чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко вірить у те, що «наша дума, наша пісня не вмре, не загине».

«Голова за булаву? — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя. — Мала плата, ясновельможний пане, за голову Хмельницького».

«П?» — а.— «П».

Коли батько сказав, що мене прийняли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?»

«П»:— а ?

«Дякую панове! — сміючись відповів Богун. — Лазня непогана!»

«А! — а. — П!»

«Се твоє поле?» — боязко спитала вона Чіпку.

«П?»,— а.

Непряма мова береться в лапки.

Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка.

Цитата завжди пишеться з великої літери.

Уживання розділових знаків між прямою мовою і словами автора не залежить від їх взаєморозташування.

У статті про О. Кобилякську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є поезія у прозі «Рожі».

Важливу композиційну роль відіграє монолог Мавки, що починається словами

«О, не журися за тіло?

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло».

«Борітеся — поборете!» — цими словами Т. Шевченко став на захист усіх поневолених.

Сухомлинський вважав, що: «вміння чигати — означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків».

«Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

Як ударив вдруге — вона й попросилась — «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».