Розділові знаки в складносурядному реченні

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло. 

Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві. 

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець. 

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в'ються.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу. 

 І наперед не треба ворожити і над минулим плакати не варт.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять. 

Не сплять цвіркуни і фонтан та кліпа очима-зорями небо.

Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

1

2

3

4

5

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися. 

Пройшла гроза і ніч промчала.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Минуло чимало років і крила поважчали. 

Глянуть не всигнеш і вік промайне.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я б ловив на зойк трембіти.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси! 

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

 А тим часом місяць пливе оглядати небо й зорі та землю й море

Підемо до лісу або в гай погуляти чи на річку порибалити

У моїй душі бриніли людські голоси і ні вдень ні вночі не давали спокою

Жовтороте ластів’ятко силилося вилетіти з гнізда та ще не змогло

 Гармоніст грав, молодий з молодою кружляли, кількоро їхніх супутників било в долоні (?) і вся ця картина була така несподівана, така несправжня, неправдоподібна!

Ні повітря не ворухнеться (?) ні пташка не защебече.

Реве Дніпро (?) й лани широкополі медами пахнуть.

 Хай наше слово не вмирає (?) і наша правда хай живе!