Пунктуаційна норма

Поезія Кобзаря це програма самовдосконалення національного будівництва.

Кожне покоління читає Кобзар як Святе Письмо книгу пізнання добра і зла.

Для мене Тарас Шевченко не тільки великий поет великого народу а й символ України.

Краса душі краса любові найвища на землі краса.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, Куди моє дівування та й занесете?

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю.

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.

Час для роботи вже може й настав?

Наш тренер може перепливти Дніпро.

Чи може орел здійнятись над хмари?

Мріяти про велике може кожен.

Музиканти в смокінгах дами в бальних сукнях співаки в химерних уборах усі вітали ювіляра.

Камінці лежали на дні тихі гладенькі безсилі і покірно давали огортати себе рудою вовною водоростей.

Сучасну вишивку можна використовувати для прикрашання побутових речей серветок килимків сумок.

Людина або пливтиме все життя за течією або мусить якось уплинути на свою долю.

Омиті росами квітки розтулюють повіки.

Рука засмагла від роботи нам сіє благодатний мир.

Він стояв на кормі з веслом суворий і красивий і дивився вперед поверх нас.

Дніпро! Ти тихо в день ясний пливеш заглиблений в минуле.

Дозволь мені мій вечоровий світе упасти зерням в рідній бороні.

Розминаючи сизий полин у долоні роси юності спогадом п'ю.

Усі за винятком Андрія прийшли того вечора на збори.

Крім знання тут потрібна інтуїція дар передбачення.

Довго йшов додому перестрибуючи через калюжі і мріяв про майбутню поїздку.

І я зими крутий долаю норов обличчя підставляючи вітрам.

Над берегом прослався густо засвічений ромашкою луг.

Переляканий запорошений снігом мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

1

2-3

4

5

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, чи просто чорна магія чола.

Випав сніг, і забіліли сліди.

З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля .

Хай навколо вирує життя і утвердиться мир на землі!

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Чоловік, піднявши злегка картуза, повагом промовляє – «Люди, схаменіться».

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, йому як і будь-якій людині, важливо знати, що про неї думають інші, як вони сприймають її ідеї.

А майстерня по виготовленню ключів

Б комітет по захисту прав споживачів

В працює по десять годин на добу

Г робота по підготовці техніки

Д план по продажу м’яса

А Колись він бачив далекі краї, де сонце та море навперейми намагалися розгорнуть перед ним свої дива, але то було давно…

Б Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці.

В Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

Г Он глянь: вже лицарі летять народ з неволі визволять.

Д Завірюха стугоніла, вила, а мороз гострив свій білий ніж.

А І кожен фініш це по суті старт.

Б Купаючись у розкошах не втопися.

В Ой не ходи Грицю та на вечорниці.

Г Учи лінивого не молотом а голодом.

Д У літописців є найстрашніша зброя замовчування.

Поезія це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

У Києві є чарівні своєю красою й привабливістю місця.

Життя стає радістю і святом для кожного в рідному краю.

Будівля була відкрита всім чотирьом вітрам.

 Земля не полігон, земля це нива, щоб сіяти.

Усяка праця почесна.

За погані речі треба бити в плечі.

Порожній млин і без вітру меле.

Одцвіли задумливі каштани і поскидали легкий пух тополі.

Багата біди а мало розуму.

Надвечір насунули хмари і страшенна злива затопила пів міста.

У лісі ходив присмерк та в селі тільки сутеніло.

Язик має коняка, та не балака.

Світало, та світанок був утомлений.

Небо гуде небокрає, та зорі світять мечами.

Уже червоніють помідори, та ходить осінь по траві.

Зміясті вгинаються дороги, і сонце коням падає під ноги.

Минуло багато років, і крила поважчали.

Прилинув віте, і в хатині пісню заспівав.

То сніг січе, то вітер проймає.

"П,-а,-п".

"П,-а.-П".

"П,-а,-П".

"П,-а:-П".

А мати раптом "Чого ти мовчиш?"

Поет підвівся й відповів :" моя перша вчителька".

"Оце так зробили,!"- відреагував.сусід.

" От сестра зраділа б,"- подумала я.

Рая у свою чергу запитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу запитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу запитала,що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

Важким сном спала земля, а на душі розпускалися пелюстки

Дмухнув вітер- і листя полетіло.

Не то вітер в ущелинах гуде, не то зривається перепелячий крик.

Ще квітнуть зорі ,і в діброві ще не відспівали зозулі.