Речення з однорідними членами речення

Насунули хмари і оповили небо.

Біля хати зашуміли внуки - радість і надія у житті.

Голос її окликався гнівом, докорою, огидою.

Гори вкриваються позолотою й блиском.

В саду цвіли бузина та калина.

Ввжалась юність безконечна, безмежна бачилась весна.

Дощ ураз вимочує акуратно зачесане волосся і курточку.

Парк прикрашали статуї, фонтани, альтанки.

Данило кличе за собою малого песика Кузьму.

Дали в дорогу почастунків, лящів, тарані, і місцевих трунків.

На пагорбах росли стрункі смереки, й кипариси.

У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування.

По долині, по стежині біжить сонце.

Співає осінь щиро й журавлино.

Тихо-тихо шумлять - перешіптуються осокори.

Місяць переплигує з хмари на хмару.

В теплий вирій летять восени журавлі, а весною вертають.

Каштани хитають привітним і теплим гіллям.

Обличчя в жінки було чуже, незнайоме.

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

За лісом широкі поля поволі й лагідно спускалися вниз.

За шкільними партами схилилися чорняві біляві русяві голівки.

У полі зацвітуть пахучі голубі фіалки.

В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки.

Біла кучерява хмарка застигла в синьому небі.

Дерева стоять блискучі мускулясті щасливо притихлі, мовби прислухаються до свого росту.

Вся долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями.

Маяли над нами жовті голубі червоні метелики.

Каштани хитають привітним теплим гіллям.

Думи українського народу, висловлені нашими геніями, ні в огні не згоряють (?) ані в воді не тонуть.

Над дорогою попадалася вся в цвіту груша (?) або кущ черемхи.

Від чабанів пахло і вітром (?) і сонцем (?) запашними травами (?) духмяним степовим зіллям.

Все частіше то там (?)то тут чувся веселий сміх.

Стерня, свіже литво полукіпків, снопи і снопи все виблискує золотом, все блискає жнив*яним сонцем.

Усе це і це повітря, і покручені лози, і зів*яла трава все це мимохіть нагадує їй щасливі хвилини її життя.

Все зберегла моя уява ті ночі зоряні , ті дні.

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежка все це було йому знайоме, промовляло до нього.

Тут все моє і луг , і гай.

Все навкіл і трави, і дерева, і кущі наче завмерло.

Гуркіт підвід, рокіт моторів, іржання коней усе ставало зараз помітно лункішим, ніж удень.

Заснув, знечувся й коли , і снилися красиві коні сірі, гніді, вороні.

Усе і дзвінке повітря, і дзвінкі гори, і ліси починало , здавалось, від кожного слова бриніти , як грандіозна мембрана.

Тихо було навкруги і над широким плесом лиману внизу, і позаду, під урвищем гори.

Лози, кручі, висип, ліс все блищить і сяє на сонці.

Весь час вітатимуть вас своїм щебетанням веселі жовтобрюшки, канарейкові трясогузочки.

Ще повні темряви, задуми безмовні ранішні ліси.

Гори вкриваються позолотою й блиском.