Речення з відокремленими членами

відокремленим додатком

відокремленою прикладкою

відокремленим означенням

вдокремленою обставиною

 Мовте, кошовий отамане, про що річ.

Хмарніючи, мов дитя, зносився думкою до Бога.

Аж ось вийшов секретар - молода білява дівчина.

У грудні Петро Сагайдачний сповіщав про похід на бусурманські вежі.

Не знаю трагічнішої книжки, ніж історія нашого народу.

 Микола замість панського лану вийшов на своє поле.

Олена Богданівна як любляча вірна дружина не кидала свого чоловіка.

Старша донька Катерина Данилівна Виговська мала батькові палкі очі чорні кучері.

Може таким і був колись Київ столиця варварського народу що досі загрожує Цар-городу з північного побережжя Чорного моря.

Він син корсунського посадника знатний вельможа і посол приїхав у Київ до князя Святослава.

Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий; прекрасний, скільки радості, скільки глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води.

Тобі, сонце, я поклоняюся й поклонятимуся все життя.

Окрім гри на сопілці, Хома дуже любив пісні.

Намита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка.

 І тиха осінь мрійна яснолиста несла в серця надію і тривогу.

На підставі нескладного життєвого досвіду він розумів що суперечка з жінкою ні до чого крім зайвого галасу й неприємностей не призводить.

Я впевнена що наш народ незважаючи на неймовірні випробування змінить життя на краще.

Рушниця в його руках стріляла не хиблячи.

Лиш добро роби не думаючи.

Пряме дерево і вмирає стоячи.

Хлопець вибачившись швидко покинув кімнату.

Тонкий лист облітаючи з жовтих дерев лягає на плечі.

Наближаючись до своєї хати я якось присмирнів.

Коні мчали вулицею піднімаючи хмару куряви.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

А я не знаю нічого ніжного окрім берези.

Осяяний сонцем перед нами розкрився зовсім новий світ.

 Козацькі чайки рушили від Січі й розбіглись аж до плавнів укривши широкий Дніпро червоними жупанами.

І справді світало вже а в нього ж іще не було ніякого пристанища.

Далеко за синім морем на чужій чужині гинули вони безталанні шукачі щастя.

Наші предки ревно дбали, щоб їхньому роду не було переводу, і співали, прославляючи свою працю.

В історії кожного народу є такі пам’ятні, прив’язані до певних географічних місць події, є такі визначні дати, які навічно вкарбовано в народну душу.

Як любити, мій козаче, твої чорні брови, твої очі, що неначе золоті підкови.

Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі, обережно обкосивши, пішов далі.

 Він держався в кам’яній печері поміж горами, над Дніпром, і ніхто про те не знає, окрім купки вірних козаків.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе крижаний панцир зими.

Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед хати.

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

Залитий сонцем степ одразу принишк.

 У гущавині співають заливаючись солодким щебетом солов’ї.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини.

Заходить блакитна ніч, гаптуючи небо ясними мерехтливими зорями, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах.

Переляканий запорошений снігом мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами та гаями гори набувають особливої привабливості.

Ми розмістилися на добре вимощеному возі свіжою травою.

Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином.

Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, пропахлі роменом.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації.