Речення зі звертаннями, вставними словами

Пісне, моя ти, підстрелена пташко, мусиш замовкнуть і ти.

Мій брате Богдане, сповісти полковників, що ти живий і що чекаєш їх.

Ще краще було б, пане Лесю під спів колядок сісти в темному куточку і слухати казок.

А що старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці?

Яка ж ти, о воле, прекрасна, пречиста!

Жартуй, глечичок, поки не луснув.

Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій.

Кинь, добродію неробство, дорожити варто днем.

Хто ти, мрія чи сон?

Слово! Як воно потрібне дитині кожної хвилини...

Широкий Дніпре мій, з тобою ми в розлуці.

Чуття, і бажання, й надії! Живи і надійся на них.

іменником у кличному відмінку

іменником у називному відмінку

стійким словосполученням

займенник у називному відмінку

О тату мій, моя старенька мати! Якби ви знали, як я рад, що я живу, що йду перемагати, що в армії життя я ваш солдат!

Будь славен, день багатого врожаю. Прозоре небо, піднімайся вище!

Стій, серце, стій! Не бийся так шалено.

Поля, поля, ви радість і тривога!

Як на лихо, забарилась вона у сусідів.

Я, пам'ятаєте, приїздив до вас як автор.

Хоч, правду кажучи, я й так не зморений.

Вочевидь, доля мови невіддільна від долі народу.

Тобі, земле моя рідна, матінко велична, мої всі поривання.

Земля не може жити без сонця.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа.

Трава у полі як там кажуть аж шумить, лізучи з землі.

Довгий коридор був як і треба було сподіватися порожній.

Береговенко як здавалося мені з недовір'ям глянув і підморгнув.

Слов'янськ і Слов'яногірськ давніша назва - Святогірськ розташувалися по сусідству.

Правду кажучи, я раніше ніколи й порога її хати не переступив.

Щастя, кажуть люди, - перелітна птаха.

Лісовик розправив плечі (він плечистий був, до речі) й каже, ставши на помості: "Звірі й птахи! Любі гості!"

От послухайте, будь ласка, ми про себе склали казку.

У кімнаті здається нікого не було.

Наприкінці зими порожнім здається листяний ліс.

Правда очі коле.

Він може перейти вбрід річку.

Звичайно ми побачимося з ними, бо може все скінчитися добром.

Та з віроломством ще не раз вам доведеться, мабуть, зустрічатись.

У таку негоду човен, може, перекинутися.

Юнак цей видно, має добре серце, що проти зла й неволі аж горить.

На щастя, злива почала вгамовуватись.

І, повірте, щось зі мною скоїлось незбагненне.

Либонь запізно зрозумів я, що слово треба берегти.

Під ногами шурхотів жовтий і, мабуть, теплий пісок.