Відокремлені члени речення

Кріпак, незграба, злидень, гайдамака... Чи це не ти?

 ... А як спадуть, як рабства лід Протне нова зоря,

Малюк і муж, і ветхий дід Прославлять Кобзаря!

Ось тобі яблуко червонобоке, Старший мій сину Микитко.

Катря Катрю видає, приданого не дає.

 відокремленим додатком

відокремленим означенням

 відокремленою прикладкою

 відокремленою обставиною

 Шофер літній чолов’яга мав атлетичну будову тіла.

Не одна доріжка в чистім полі нашому Миколі хлопцю молодому.

Особливо вирізнявся між хлопцями Павлуша Якович чистенько зодягнене

випещене ледаче й капосне хлоп’я.

 І щастя квіти запізнілі сумують айстри у саду.

Мелашка була потрібна в господі як робітниця.

Усі знали Оришку як відьму.

 Перстень цей дарується як милість превелика.

 Борис Савович як недавній моряк цілком серйозно підтримав Марисю.

 Сприймаю день народження як докір.

Олександр Мурашко широко відомий як портретист.

Виводить лісова стежинка до верб заснулих край села.

Єднає нас над кручами Дніпра земля на хліб і сіль багата.

У тиші настояній духом гречаним напахченій визрілим паром городнім сиджу

перед дідом.

По дворах навантажені всяким збіжжям стоять вози готові в дорогу.

 Стоять налиті сонцем дні.

 Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

І тиха осінь мрійна яснолиста несла в серця надію і тривогу.

У снігу по коліно стоїть з хати винесена ялинка.

Побите дощем поле ще й град поб’є.

Здобутий працею сухар м’якший від дарованого бублика.

Микола замість панського лану вийшов на своє поле.

 Старша донька Катерина Данилівна Виговська мала батькові палкі очі чорні

кучері...

Олена Богданівна як любляча вірна дружина не кидала свого чоловіка.

Він син корсунського посадника знатний вельможа і посол приїхав у Київ до

князя Святослава.

Може таким і був колись Київ столиця варварського народу що досі загрожує

Цар-городу з північного побережжя Чорного моря.

На підставі нескладного життєвого досвіду він розумів що суперечка з жінкою ні до чого крім зайвого галасу й неприємностей не призводить.

 Вас одразу можна впізнати і не бувши ворожкою.

 Я впевнена що наш народ незважаючи на неймовірні випробування змінить

життя на краще.

Лиш добро роби не думаючи.

Рушниця в його руках стріляла не хиблячи.

Матір Січ споконвіку радо зустрічає різних людей.

Хмарніючи, мов дитя, зносився думкою до Бога.

Мовте, кошовий отамане, про що річ.

У грудні Петро Сагайдачний сповіщав про похід на бусурманські вежі.

Не знаю трагічнішої книжки від історії нашого народу.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

 Вузенька вулиця заквітчалася зеленню мов пастушка й тиснеться поміж хати,

аж сухі плоти розвалює на перегинах...

Тут загомонить дітьми як базаром там подражнить собак під тином, а там знов

на людське подвір’я загляне тишком крізь дірку.

Мартинові гадки спорхують як ті курчата з-під коней бо десь там, перед вікнами, загримів знайомий голос Микити.

 Дай бог оце дитину, на щастя, до хати, ну і свіжий клопіт, як самі знаєте.

Водомороз сидів нерухомо і здавався вирізьбленим з дорогого каменю, немов

штучна іграшка.

 Ганна з її охотою до роботи безпосередністю щирістю та привітністю теж якось одразу сподобалася своїм новим знайомим.

На голій одполірованій морозом до блиску шматині землі розпросторився

калачик.

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур’яні.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

Наляканий громовицею тихенько заіржав кінь.