Складне речення з різними видами зв'язку

сурядний і підрядний

сурядний і безсполучниковий

підрядний і безсполучниковий

сурядний, підрядний і безсполучниковий

Досвідчені мисливці розповідають, що є такі гончаки, які знають, де причаївся звір. 

 Курок сухо клацнув, і від того вовчиця схопилася на ноги, а здоровенний вовк скинувся на задніх лапах, як схарапуджений кінь. 

Усі суперники вертіли гарячково коліщатами, коли Андрійко вмить придавив свою метавку до землі черевом, нап’яв тятиву руками, аж у суставах хруснуло, а наступної хвилини стріла влучила в середину круга. 

 І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози. 

У прозорих голосах самотніх птахів начебто теж додалося сонячної снаги; верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть в мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші. 

 Сходив місяць, і було видно, як над водою струмує прозорими пасомцями молоденький туман, а в пущах зблискує дрібна, ще недорідна роса. 

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду. 

Ви виявляли ті чи інші здібності, поки одна не брала гору над іншими, тоді ви вже орієнтувались на певний фах і роботу, що стелитимуть вам дорогу у життєвій кар’єрі. 

Соломія не знала, як коли це сталося, - втома і шум комишу приспали її.

 Остап подавсь на розвідки і скоро повернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла і ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна згадала, чого вона, властиве, прийшла. 

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

три частини

чотири частини

п'ять частин

шість частин

Зростала певність, що все скінчиться добре, - і Соломія зазнає ще щасливого життя.

 Глибока ніч цілою ватагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

 По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане в далині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає його білі боки і фарбує їх у чорний колір. 

Соломії було якось особливо весело і легко сьогодні на душі, так здорово дихалось морозним повітрям, усе погане, що було в житті, відсувалось назад, блідло. 

Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги, нині кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, щоб самовіддано тримати на собі його споруду

Ще якийсь десяток днів — і скоро лютому кінець, але чомусь не хочеться думати про те, що ці безмежні сонячні усмішки зникнуть разом із снігом і зимою. 

 Гірко було те, що я тепер не міг уже співати ні в якому хорі, бо на все життя втратив власний голос, так і не дізнавшись, що вийшло б із мене — тенор чи баритон, чи ні те ні се. 

 Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм — дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відрами по воду. 

Баритон і другі тенори смикали мене за пояс і плечі, регент махав на мене й одчайдушно моргав очима й бровами першому тенорові; навіть статечний, поважний директор бентежно ступив крок уперед, щоб глянути, який це пустун наважився так зухвало зіпсувати урочисту частину обідні. 

Контури образу були тільки злегка намічені білою крейдою, а Семаковський так легко і скоро перебігав по них пензлями і такими, буцім повітряними, красками закладав їх, що здавалося, ніби він не малює, а вичаровує з дошки образ. 

Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і виглядала його з очеретів. 

 Справді, під темним небом затривожився ліс, закипіло листя на ньому, деревам захотілося бігти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, металися на всі боки. 

Яким дивився запаленими очима на витвір рук своїх, а довкола нього розливалося голубе світання, над головою яснішало й промивалося небо, а там, на сході, вже затремтіла рожева пасмуга. 

Перший напад на громадські права було відбито, але тухольці не радувалися завчасно, вони добре знали, що се тільки перший напад і що за ним треба чекати інших. 

Обернувшись назад і глянувши на небо Соломія побачила червоні, як грань, хмари – зразу стали зрозумілими їй і той дим, що вона чула, і тепло, і неспокій птахів, і тікання звірів

Соломія бігла, хоч ноги в неї були слабкіші, ніж учора, а повітря було якесь густе

 Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду. 

А коли виїхав із лісу на широку поляну, що високим пагорбом обривалась над Ірпенем, із грудей вирвався радісний стогін-клекіт: на тому березі, за широкою, приметеною снігом Ірпінською заплавою, темніли знайомі хатини, з димарів піднімалися в небо сизо-бурі передвечірні дими. 

Ось і наша сіножать, вона тулиться до річечки, за якою починаються луги сусіднього села, отого, що у війну було спалене вщент. 

Ноги грузли часом по коліно в цмоковинні, цупкий комиш ламався, тріщав та бив по лиці, плутався під ногами, а Соломія бігла все вперед, пойнята жахом, нічого не помічаючи, бажаючи забігти якомога далі.

[ ], ( ), ( ), [ ]. 

 [ ], ( ), [ ], [ ]. 

 [ ], ( ), ( ), [ ], ( ). 

 [ ], ( ), ( ), [ ], [ ].