Самостійна робота. Безсполучникове складне речення. Складнопідрядне речення.

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, всього у ній потроху (Л. Костенко).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима (Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх (П. Загребельний).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).

даруючи красу

і освітлює все навкруги

несе сяйво в кожну хату

ним милується кожна родина

 Зникає мова – зникає нація.

 Ще сонячні промені сплять – досвітні огні вже горять.

 Слухай тихий голос вишиття – в ньому ти почуєш Україну.

Роздивися тверезо по світу – нас нова обнімає доба.

Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п’ятак.

Що швидше наближався час закінчення школи, то більше було в учнів тривожних розмов про майбутній фах.

Я знаю: мова мамина — свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

 Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

 Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

  Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

 Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

  Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

 І диво дивне сталося з ним совість заговорила.

 Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

Я підбіг до чайки, узяв її за крило: пташка була ще тепла, між білим пір’ячком на грудях чорніла ранка.

Дощик перестав: усе навколо запахло, посвіжішало, заблищало.

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати й землею: безмежний степ став ущухати, корився, ніжнішав.

До самого виру під’їжджати небезпечно; підмиває лід.

Від барвистої небесної дуги залежить якість і кількість живлющого дощу, саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок.

Ніщо тут не обмежує тебе, ніхто нікуди не підганяє.

Тим часом вітер потужно роздимав полум’я, багряне гаддя де-не-де проповзало поміж людей, рвалося вперед…

В один край від табору тяглися поля, у другий – залягав рівний, як море, одвіку неораний степ.

Мир у світі таки буде: його хочуть усі люди.

Мені здається: твої очі в мою душу світять з вишини.

У прибережних вербах щебече птаство, зелений комиш стоїть нерухомою лавою 

Одного зимового погожого дня забарабанили, заспівали дзвіночки — на нашу вулицю ввірвалася трійка в яблуках.

Не забувай добре ім’я цінніше за найбільше багатство.

Зірки мерехтять буде погана погода з вітром.

Січень січе та морозить ґазда дрова з лісу возить. 

Весна багата на квітки осінь на сніпки.

Коси знов сичали в траві косарі бовтались у болоті слали покоси.

Зима засніжена літо дощове.

Дрібним листом зашелестіла груша дмухнув свіжий вітрець із саду.

Кожен знає без фізкультури людина згасає.