Складне безсполучникове речення

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров'я.

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір'я стало біле.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б'ють меди скажені.

пахнуть білі гречки.

прийшов травень.

значить справжня весна.

вишні ж уже відцвіли.

розносяться пахощі навколо.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

подуває легкий вітерець.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

море виграє хвилями.

у небі жодної хмаринки.

Весна іде красу несе.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Не штука ганьбити штука ліпше зробити.

Будеш сіяти із сумом вродить печаль.

навколо запанувала дзвінка тиша.

стало чути навіть політ бджоли.

навіть дерева стоять безшелесно.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

Митцю не треба нагород, його судьба нагородила.

На подвір'ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля і плескіт води в кориті розтанули, згинули у вечоровій безвісті.

Він гордий був, Гордієм він і звався.

Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці - починався дощ.

Після пам'ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець!

І всяк свою пісню виводить у дверях та дірках; чорний вітер стогне по-совиному; блакитний, досвітній, зітхає спросоння; прозорий, полуденний, весело свиськає; зелений, вечоровий, тихо воркоче.

В очах бриніли сльози: бриніла сиза роса на бур'янах та кавунячому огудинні.

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою: море закипить.

Берись дружно - не буде сутужно.

За двома зайцями поженешся: жодного не впіймаєш.

Дедалі більш видніє - степ ширшає, розпросторюється після нічної мли.

А слово скаже - з пам'яті не викинеш.

А Однокрил вибрався з кущів, присів біля вогнища і дивився на жар; він, як і всі гайворони, любив блискуче.

Вони, люди, знають; на Шептала можна покластися.