Складне речення

Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. 

Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. 

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. 

У глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла.

Кайдаш прийшов до церкви; церква була ще заперта.

Він сів коло дверей на кам'яних східцях і поклав шапку коло себе. 

Не забудь зайти з церкви до пана та взяти гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок.

На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини. 

Церква була зовсім порожня, тільки в бабинці стояли три баби в намітках. 

Кайдаш молився, стоячи навколішки, не зводив ясних очей з царських врат, а його широке бліде лице стало жовте, як віск, жовте, як лице в ченця.

Вийшовши з церкви, Кайдаш пішов до пана за грішми. 

Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках.

Забравши гроші, Кайдаш пішов додому, але при самій дорозі стояв шинок. 

"Треба випити хоч одну чарку горілки: одна чарка не гріх, бо вже од голоду аж шкура болить", — подумав Кайдаш і зайшов у шинок.

Батько переступив поріг, заточився, поминув хатні двері та й пішов лапать стіни в темних сінях. 

Замість дверей він налапав драбину й звалив її, потрапив на діжку з водою, скинув кружок і шубовснув у воду обома руками.

Другого дня, в суботу, на свято паликопи, Кайдаш з жінкою поїхав на ярмарок, звелівши синам забрать заступи та розкопать трохи дорогу з гори.

Довбиш був багатий чоловік; він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином.

Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.

Оддалеки він спідлоба дивився на Мотрю, як на її плечах манячіли довгі кінці стрічок, як дріботіли в танцях її червоні чоботи, як бряжчало на шиї добре намисто з дукачами.

Даруй же, боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвіла довіку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втіхо, як зозуля садочок, приголубила мою старість.

Мотря прокинулась і через сон насилу розчовпала, що свекруха вчить її розкладать дрова в печі, неначе її й того мати не навчила. 

Кайдашиха помолилась богу й почала знов навчати невістку, як наливать борщ, як затовкувать, коли вкидати сало.

Вона догадалась, що її свекруха недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин.

Карпо дивився на голі білі гори, що зовсім зливалися з білим небом у вечірній імлі так, що не можна було розібрати, де кінчались гори, де починалось небо. 

Вона кинула очима на Лавріна, задивилась на його й засоромилась, потім знялася з місця, шугнула зозулею проз Лавріна, блиснула на його карими очима і повернула на шлях.

Лаврін відчув, що вона ніби освітила всю його душу, освітила густу тінь під вербою, неначе сонцем, і побігла на гору зіркою.

Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.

З Бієвець до Семигор була простіша дорога, але Лаврін поїхав назад тим самим шляхом, кудою йшла Мелашка.

 Сонце світило на них з-за Росі й пронизувало зелені верби, кущі високої осоки коло самого каменя в воді, високий кущ очерету з кудлатими китицями, що закривав їх од млина.

Вона йому розказала, що її батько бідний, що мати її дуже любить і жалує, що в неї багато маленьких сестер та братів.

Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша, яку садив ще старий Омелько для Лавріна.