Складне речення. Самостійна робота

між частинами складного речення ніколи не можна ставити коми

просте речення має кілька граматичних основ

частини складних речень можуть бути з'єднані за допомогою сполучників або без сполучників

 складне речення неодмінно має багато однорідних членів

Сонце до половини сховалося за хмару, тiльки червоний пiвкруг його ще палахкотiв зверху.

 Прозора пелюстка молодого мiсяця не тьмарилась, не танула, а наливалася свiтлом.

Барви ярiли, мiнилися, переходили одна в одну й нарештi меркли.

Золоте листя зривається з гілки, кружляє, вальсує над землею, виблискує в сонячному промінні.

 Вільний і щасливий степ розлігся довкруг, а високо в небі літає

самотній шуліка.

Вітер море розгойдав, хвилями здійнялися простори.

Струмок дзюрчить, і роса блищить, і вогнище палає, і ліс гілками верховіть у небесах витає.

Стояла непорушна тиша, урочиста й ніби свята, а згори валив і валив лапатий сніг.

Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть.

Щасливий я, що народився на твоєму березі, Десно, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду.

Лози мліють, лози сяють, лози віти простягають, щоб обняти срібну хвилю і на смерть розцілувать.

У нашій сім’ї завжди лунала українська мова, у хаті було чимало українських книжок, дитинство минало в атмосфері народних пісень і казок.

З глибокою пошаною згадую своїх батьків головним чином тому, що вони достойно виховували своїх дітей у любові й відданості своїй Вітчизні Україні.

Зривається вихор, і білий-білий цвіт метелицею в’ється по галявині.

Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив.

щоб ще раз почути магію сонячних променів.

який був обсаджений дбайливою материною рукою.

поки сходило весняне сонечко.

й грав свою незрадливу мелодію весни.

приховавши емоції, думав про майбутнє.

але музика була йому знайома.

що душа його переповнювалася незрозумілими почуттями.

 і такої відчайдушності в мелодії.

В мене була лише мати, та був іще сивий дід.

Ніхто не знає походження назви річки Псло, бо губиться вона в туманній далечівіків.

Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снують.

Сміється сніг скрізь на безмежжі доріг, вітер заводить в гаю пісню журливу.

Грім гримить хліб буде родить.

Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Пролунав постріл почалися змагання.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

 Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

Весною повіва, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

 Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.