Складне речення. Узагальнення

Я знаю, що завтра день новий настане.   

Зелена трава горить-палає зеленим огнем, а на її довгих листочках горить чиста роса.

Де колись був перелаз через старий тин, тепер там стояли нові тесові ворота.

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу весною.

Коли набирають стяги епохи вітру нового і висоти, думай, що світ змінити хоч трохи повинен і ти .

Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

Ось ранок синім возом їде і сонця сніп в село везе.

Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить.

І неминуче впало раптово, так що вже не стало ні турбот, ні спогадів, ні суєти.

Скажи мені , які в тебе плани на майбутнє.

Той, хто любить паростки кленові, хто діброви молоді ростить, сам достоїн людської любові, бо живе й працює для століть!

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці.

Від куща падає тінь і розсіваються приємні запахи.

І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла.

Було тихо, і сонце мирно лежало на водяних галявинах

Солов’ї заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, вся ніч сповнюється тільки солов’їним співом.

Всі зрозуміли, що назад дороги немає.

Чорне вороння сідало громадами на сніг і знов здіймалося з місця.

Їздові підкладали під колеса каміння, щоб підводи не скочувались назад.

Наступили ті осінні, тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє.

Гляди, не забудь: людиною будь!

Повітряні замки легко будувати, але в них жити неможливо.

Якщо на Василів вечір зірок на небі рясно, то чекайте ягідного літа.

Уночі Андрій довго не міг заснути, бо в хаті було видно од великих зірок на небі і густо пахло холодною м'ятою.

За ними виднівся вузький коридор, що  повертав ліворуч.

Нарешті дівчата зрозуміли: їх тут ніхто ніколи не знайде, і кожна з них почала згадувати ті часи, коли вони були щасливі.

Якби-то далися орлинії крила, за синім би морем милого знайшла.

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Дні стояли у шелестах золота, у виступах блакиті, в потоках музики і чорнобривців.

Вона все співала та співала, доки не сховалась на леваді у вербах.

День стояв сірий, глухий, важкі темно-сизі хмари висіли низько над землею.

Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж дерев'яної огорожі, а за ними купчилися кущі малини та смородини.

За селом похмуро здіймалась, ніби вставав величезний верблюд, двогорба висота.

Солов’ї заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, по верболозах.

У море впали краплі дощу, а за ними несподівано загув страшний вітер.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Земля наша мати: вона всіх зрівняє і помирить.

Пані така, що й одпочити не дасть.

Якщо вночі було тихо, якщо вранці піднявся вітер, якщо вдень він посилився, в надвечір'я стих, то буде ясно і сухо.

Чоловік дав задаток, розказав, куди завезти ялинку, і пішов.

Наші предки які жили сотні років і були надзвичайно спостережливими: вони зауважували будь-які зміни в природі .

Не хочу я, щоб знову смуток обіймав твоє серце.

Турки заслухались, бо на воді співав гарний сильний голос, все наближаючись, все зміцнюючись

Глибока ніч цілою ватагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

Гори щохвилини міняли свій настрій: коли сміялась царинка, хмурився ліс.

Сонце наче заснуло, а вітер затих і перенісся з землі на небо.

Небо розквітало неквапно, наче стягнуто було з нього мережану заслону.

По чорній річці пливе човен, тане в далині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає його білі боки і фарбує їх у чорний колір.

У мене загорілося серце, і я вже палко вірив в успіх нашої справи.

Туди, де залишилися жити мої найрідніші люди, мене кличуть спогади.

Діти, радісні і щасливі, чвалають по калюжах, бо з неба рясно сипле дощами.

Я люблю, коли у білий колір одягнені дерева.

Дітям здавалось, що вже вечір і що зараз прийде мама.

Сонце так світить ласкаво, що аж небо сміється.

Кожен, кому доводилось зробити добре, повинен, мені здається, переживати радість якусь особливу, яку ні з якою іншою й порівняти не можна.

Хоча літак спізнився години на три, ми врешті прилетіли.

Дідусь заснув, і сон йому приснився: сидить за столом і щось читає .

Хоча погода зіпсувалася, всі ще мали надію на завтрашню виставку.

Ліс був дубовий, очевидно, давно саджений, бо дерева, наче велетні, майже торкалися неба.

Корінь цього роду таки я, тому мені, аби воно жило, треба працювати.

Тепер усе зрозуміло; я назавжди покидаю рідний дім, родину, найрідніших мені людей.

Лісника завело в лісосмугу, він обійшов галавину, заглянув під кожний кущик, але тваринки там не було.

Я зачудовано і вражено слухала, як ти говорив мені якісь дивні слова.

Ранішній сон солодкий, а тому страшенно хочеться спати.

Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді! 

Футбольний матч відбудеться, незважаючи на те що періщить рясний дощ.

Бійці не кривдили старого, тому коли сідали їсти, кожний закликав його до свого казанка.

Яхта уповільнила хід перед тим, як пристати до берега.

Тільки невсипуще море бухає десь здалеку та зорі тремтять в нічній прохолоді.

Добре знати , що прийде час, і ти побачиш знайомі обличчя.

Неприємно, коли п’явка впивається в жижку чи коли гавкають на тебе чужі пси.

А десь біжать залізні коні і пахне холодом трава.