Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв'язку

Земля висохла так, що під ногами дзвеніла.

Сонечко зайшло, і надворі почало вже темніти

Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила

Над водою вставав туман і повіяло холодком

 [ ], [ ], але [ ].

 (ми...), [ ], але [ ].

[ ], [ ], (але ..).

 [ ], ( ), але [ ].

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахуче зацвіта.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Чорта крути за хвіст, а він радий: довший хвіст виросте.

 Історичні факти лишаються фактами, їх можна по-різному пояснювати, але не замовчувати.

2

3

4

5

у якому одна граматична основа;

у якому є вставні слова, однорідні члени речення;

яке утворене з двох або кількох простих;

у якому є другорядні члени.

Необхідно зміцнювати дисципліну в класах, і я її зміцню.

Дощ пройшов – і Київ зеленіє.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле.

Думаю про те, хто вмикає зорі і хто їх вимикає.

Шерхіт очеретів сповнював душу, і коли Яким зрізав ножем першу очеретину, він став заспокійливим гулом. 

З того вечора я часто приходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину. 

З часу втечі з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря, навіть зринала було думка, що вже ніколи з ним не зустрінеться, що він або загинув під час облоги Києва, або якщо вижив, пішов далі з Батиєм

Мати брала пучками ягоду, несла до вуст, і, коли роздушувала черешню, то в кутиках уст спалахував сік. 

Дурманом віяло з густих заростей, які двома застиглими хвилями означали нічну вулицю, танучи в повітрі, а з обійсть долинав дух матіоли

Серце Єльки зайшлося жалем до цих закурених курявою степів, незграбно-великих, беззахисних створінь, які ще вчора спокійно паслися десь на балках. 

Зелені стебла жита тягнуться догори так, наче прагнуть напитися не тільки сонячного проміння, а й закропитися живлющими жайворонковими піснями

Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава, їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур.

Ягорове подвір’я порожнє, щітка в глині стирчить, ніким не торкана, і душу хлопцеві опікає смуток якоїсь гіркої непоправної втрати. 

В’юниться стежка поміж очеретами, іде Єлька туди, куди сама стежка веде

Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статись у цьому світі, щось неминуче ставиться. 

Кияни, що зі своїх валів спостерігали за цим дикунським розгулом розбою та грабіжництва, здригнулися від думки, що й сам Київ може одного дня поділити долю Нижнього міста.

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило, мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він

Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо, але по тому, як вони час від часу засмолювали негусті дрібні зорі і як ті зорі знову ненадовго з’являлися, Климко здогадувався, що хмари біжать. 

Коли ступила між дерева, коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне сонячне проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, коли почула вогкий, густий, прілий запах лісу,- всміхнулась, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходила з її уст. 

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно проблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Ось я перехиляюся через цямрини , що пахнуть вогким деревом, пильно вдивляюся вниз, а з самісінької глибини колодязя з його немислимо глибокого дна так само проглядається моє дитинство й ми дивимось одне одному в очі , мовчимо ніби у своєму мовчанні теж хочемо зрозуміти якусь загадку проникнути в таємницю.

Ось я перехиляюся через цямрини, що пахнуть вогким деревом, пильно вдивляюся вниз, а з самісінької глибини колодязя, з його немислимо глибокого дна так само проглядається моє дитинство й ми дивимось одне одному в очі, мовчимо, ніби у своєму мовчанні теж хочемо зрозуміти якусь загадку, проникнути в таємницю.

Ось я перехиляюся через цямрини, що пахнуть вогким деревом, пильно вдивляюся вниз, а з самісінької глибини колодязя з його немислимо глибокого дна, так само проглядається моє дитинство й ми дивимось одне одному в очі, мовчимо ніби у своєму мовчанні теж хочемо зрозуміти якусь загадку ,проникнути в таємницю.

значуще речення мікротеми. у якому визначається предмет мовлення;

яким закінчується абзац;

тип мовлення;

те, чого текст навчає , що схвалює або засуджує;