Складне речення з різними видами зв’язку

Природу треба охороняти та любити, щоб нащадки згадали нас з 

теплотою, щоб не соромно було за своє життя на Землі.

Стомлена тяжкою працею та повсякденними турботами, вона йшла, 

тримаючись за серце.

Боротьба є умовою існування людини: життя вмирає, коли 

закінчуються прагнення, суперечки, мрії.

Над світом стояла така тиша, що чути було, як плакала надламана гілка.

Ті, хто знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто

загубив її.

І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує

перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті 

морози. 

Досвідчені мисливці розповідають, що є такі гончаки, які знають, де

причаївся звір. 

Усі суперники вертіли гарячково коліщатами, коли Андрійко вмить 

придавив свою метавку до землі черевом, нап’яв тятиву руками, аж 

у суставах хруснуло, а наступної хвилини стріла влучила в середину  

круга. 

Козак живе з бідою, як риба з водою, але водночас із ним поруч

привілля і необмежена воля, тому ніколи не стерпить він приниженості

і залежності.

Коли поговориш з людиною по душах, воно одразу щось там і 

зворухнеться: серце не кам’яне!

Хоробрих у бою і вірних у товаристві козаків нагороджували звучними 

 прізвиськами, котрі багато до чого зобов’язували, і носили такі 

 прізвиська з честю.

Він відчинив балкон навстіж, свіжістю вітру війнуло в обличчя, і це 

зовсім зняло з душі очманіння.

Сходив місяць, і було видно, як над водою струмує прозорими

пасомцями молоденький туман, а в пущах зблискує дрібна, ще 

недорідна роса. 

Ви виявляли ті чи інші здібності, поки одна не брала гору над 

іншими, тоді ви вже орієнтувались на певний фах і роботу, що 

стелитимуть вам дорогу у життєвій кар’єрі. 

У прозорих голосах самотніх птахів начебто теж додалося

сонячної снаги; верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть в 

мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші. 

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав

мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней,

ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з

простого люду. 

Ще якийсь десяток днів — і скоро лютому кінець, але чомусь не 

хочеться думати про те, що ці безмежні сонячні усмішки зникнуть разом із снігом і зимою. 

Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче

аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її 

настроєм — дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, 

що йде з відрами по воду. 

Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати 

 його болі і тривоги, нині кожен мусить почувати себе органічною 

 часткою великого собору людської цивілізації, щоб самовіддано тримати 

 на собі його споруду. 

Гірко було те, що я тепер не міг уже співати ні в якому хорі, бо на все 

життя втратив власний голос, так і не дізнавшись, що вийшло б із мене — 

тенор чи баритон, чи ні те ні се. 

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова

 трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь 

 льотчика, а за столами сидять чабани. 

У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями 

груби пашіло приємним духом. 

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й 

дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у 

народі звуть вовчими. 

На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи 

його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не 

могло надивитися на свого зграбного тата. 

Контури образу були тільки злегка намічені білою крейдою, а 

 Семаковський так легко і скоро перебігав по них пензлями і такими, 

 буцім повітряними, красками закладав їх, що здавалося, ніби він не 

 малює, а вичаровує з дошки образ. 

Справді, під темним небом затривожився ліс, закипіло листя на ньому, 

 деревам захотілося бігти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, 

 металися на всі боки. 

Баритон і другі тенори смикали мене за пояс і плечі, регент махав на 

мене й одчайдушно моргав очима й бровами першому тенорові; навіть 

статечний, поважний директор бентежно ступив крок уперед, щоб 

глянути, який це пустун наважився так зухвало зіпсувати урочисту 

частину обідні.

Кожна ягідка горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, 

і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались від блискучої шкірки. 

Перший напад на громадські права було відбито, але тухольці не 

радувалися завчасно, вони добре знали, що се тільки перший напад і 

що за ним треба чекати інших. 

Незабаром скінчиться навчання, і я знову матиму змогу ходити 

купатися на Ворсклу, ловити вудкою рибу, а трохи пізніше збиратиму 

суниці; не встигнеш оглянутися, як уже поспіють у саду яблука, грушки, 

та горіхи. 

Яким дивився запаленими очима на витвір рук своїх, а довкола нього 

розливалося голубе світання, над головою яснішало й промивалося небо, 

а там, на сході, вже затремтіла рожева пасмуга. 

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все 

місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не 

можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь 

вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Коли виїхав із лісу на широку поляну, що високим пагорбом обривалась 

над Ірпенем, із грудей вирвався радісний стогін-клекіт: на тому березі, за

широкою, приметеною снігом Ірпінською заплавою, темніли знайомі

хатини, а з димарів піднімалися в небо сизо-бурі передвечірні дими. 

Ось і наша сіножать, вона тулиться до річечки, за якою починаються 

луги сусіднього села, отого, що у війну було спалене вщент. 

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь 

Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь,  

добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій 

щоразу набирав з простого люду. 

Збираючи книжки, я почув, як надворі загуркотів віз, як заскрипіла 

наша хвіртка, обізвалась радісно качка, загупали швидко кроки, 

забряжчали одні й другі двері, і на порозі, наче весняночка, стала 

розрум’янена і осяйна Мар’яна. 

Загадка — це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз 

поєднаний народною фантазією з весною, що виступає прекрасною. 

Крізь шибки вікон стежили за рекрутом сиві бабусі і він, вітаючись із 

сусідами, йшов вузенькою вулицею, де поряд з іншими убогими 

хатами стояла його хата з трьома вікнами і такою давньою покрівлею, 

що вже замість соломи виднівся суцільний мох, з якого буйно росли 

окремі стеблини жита.

Весна вдарила така дружна й несподівана, що розтопила глибокі

сніги ще до того, як на ріках скресла крига, і ось каламутні води пішли 

поверх льоду по Дніпрі і Почайні, в одну ніч розшаліло кинулися на 

береги, трощили оселі, розметали будівлі. 

Під ногами у нього був сніг, на білій землі стояли білі князівські 

 палати, внизу темніла річка, а за річкою здіймався ліс, покошлано- 

 сивий знизу, в стовбурах, і незатьмарено-зелений у верхів’ях, 

 соковиті барви яких не приглушувалися ні снігом, ні світанковою імлою. 

сурядний і безсполучниковий; 

сурядний, підрядний і безсполучниковий;  

сурядний і підрядний;  

підрядний і безсполучниковий.

із трьох; 

із чотирьох; 

із п'ятьох;

із шістьох.