Складні речення з різними видами зв'язку

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

Достиглі зорі випадали з небесного життя, не досягнувши земного і, можливо, звичайний осінній листочок був щасливіший за них.

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпряних ліхтарів.

Я помітив цікаву закономірність: життя людське – то плин загалом малоцікавий, розмірений, навіть нудний. 

сполучниковий сурядний і безсполучниковий зв’язок.

сполучниковий підрядний і сполучниковий сурядний зв’язок.

безсполучниковий, сполучниковий сурядний та сполучниковий підрядний зв’язок.

тільки безсполучниквий зв’язок.

Так.

Ні.

В окремих випадках. 

Так.

Ні.

Твердження не точне.

коли можемо прибрати підрядне з другим сполучником

коли можемо прибрати підрядне з першим сполучником

коли можемо забрати другий сполучник

коли можемо прибрати перший сполучник

Я пам’ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Цей шмат землі, що колесом одкочувався від татарського броду й козачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходили непевний притулок від ординців. 

У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже давно б посивіла земля.

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, – він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.

Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви, мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, і тихо-тихо всюди, і тільки пісня тужить та скаржиться.

Там я творю її наново – і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї.

На небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило, луною розкочувався гук над хмарами по широких небесних просторах.

Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі.

Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-землянці, що притулилась самотня до панського парку.

Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, і сниться: біліє полями туман, а росою – молоко, холодне і смачне-смачне, перекликаються півні.

Паляник порався в дворі коло воза; його жінка, Одарка, вийшла з хати і простягла руку до старого кострубатого стовбура сухої груші.

Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті.

Давні греки тих, хто погано говорив по-грецьки, вважали варварами; в цьому сенсі у нас суспільство майже всуціль варварське.

Хочеш вік прожить немарно ти – вищої шукай собі мети, щоб за тебе більшою була: за великою зростеш і сам, з нею воля духові й рукам.

Віз наш увесь дерев’яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягає грім.

А як та ніч минула, дощ ущух і затих ло все, а вгорі світанок розцвів і заблищав на воді самоцвітами.