Складнопідрядне речення

Якби, тому що, у міру того як, бо.

Подібно до того як, незважаючи на те що.

 Хто, куди, котрий, скільки.

Неначебто, так що, дарма що.

порівняльні, узгоджені, протиставні;

означальні, з’ясувальні, обставинні;

іменникові, прикметникові, займенникові;

якісні, присвійні, відносні.

 Було б занадто обтяжливо розказувати, як жила опісля (Л. Тараненко).

Я згадувала, яка це була гарна, слухняна дитина… (Л. Тараненко).

Коли бачиш своїх ровесниць постарілими, мимоволі більше придивляєшся і до своєї власної персони…(Л. Тараненко).

Я подумала, що у вчителя не повинно бути подібних помилок…(Л. Тараненко).

Спершу гадала, що вчувся гуркіт мотору (Л. Тараненко).

Та нещасний лиш той, кому вона не стрінеться (Л. Тараненко).

Молода жінка, присівши навпочіпки, одягає біля якогось будинку дитя

    (Л. Тараненко).

Павло сів поруч із татком, ми всі на задньому сидінні (Л. Тараненко).

 Ходив назирці за Дзвінкою, як Дамка за ним (Л. Тараненко).

Павло ніколи раніше не журився, як би йому не доводилося, і в Ксанки й руки потерпли (Л. Тараненко).

Це вона, шестидесятирічна жінка, знає, і тому ще більшим щемом проймається її сон (Л. Тараненко).

Я подумала, що у вчителя не повинно бути подібних помилок, якщо він хоче користуватися хоч яким-небудь авторитетом в учнів…(Л. Тараненко).

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб'єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга (В. Гуртовенко).

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда (В. Симоненко).

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена (Д. Павличко).

Я знала виродка, що цурався жінки, що привела його на світ (І. Вільде).

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин (М. Рильський).

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла (Леся Українка).

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути (Народна творчість).

Якби не жовте листя в садах, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (І. Нечуй-Левицький).

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело (О. Олесь).

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (Л. Костенко).

Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Нар. творч.).

І скрізь, де тропа моя в’ється, лишав я частиночки серця (І. Драч).

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв (Л. Костенко).

Як зерно вродиться, то золото само прикотиться (Нар. творч.).

 Хай мені зоріють зорі, доки сонце моє спить (Олександр. Олесь).

Але ж чудно мені, що й сам я не знаю, за що так люблю безчасную тую Вкраїну мою (П. Тичина).

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть, і як з зітханням зливається їх сміх (О. Олесь).

Психологи досліджують, від якого моменту починається спілкування людини з навколишнім світом, коли дитина починає сприймати, розрізняти звуки людської мови (КУМ).

На крилах фантазії думки літають в країну темної ночі, де промінням грають де любо так сяють лагідні весняні очі (Леся Українка).

Ви (квіти) принесли мені стільки радощів, що я б ладна іще раз усе пережити, щоб тільки малювати вас (К. Білокур).