Складнопідрядне речення.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

І не збагну ніколи, як вмістилось моє життя в маленькім слові «хліб».

Справжня любов народжується тількі в серці, яке пережило турботу про долю іншої людини.

Де діти перестають любити і поважати батьків, там кінець усьому.

Коли одна держава завойовувала іншу, відбувалося «схрещення мов».

На краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Тихо й нудно, і спека пекельна.

На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем та червоніло дрібне добре намисто.

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії.

[Якби...], (...).

(Якби...), (то...).

(Якби...), [...].

[...], (якби...).

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут. (М. Коцюбинський)

Ще високо над обрієм стояло сонце, коли гребці закінчили згрібати сіно. (Ю. Збанацький)

На серці було так легко, як часом у малої дитини гарного погідного ранку. (М. Коцюбинський)

Пташки, що влітку так співали, ірй вже поодлітали. (Є.Гребінка)

Куди серце летить туди й око глядить.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу бо серцем їх почуваю.

Хоч, не рідний син Ярема, а щира дитина.

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

щоб, аби, якби, проте 

наче, неначе, як, але

якщо, бо, тому що, так що 

якщо, якби, однак, як 

Нехай над світом тіні хмурі на зло їм ставимо життя.

Там де мало горіхів і шишок білка заготовляє вдосталь грибів.

В погожий день коли цвіте калина гуркоче в небі благодатний грім.

Виявляється що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики.

Сторожа ходить по міському валу, і сови сплять в западинах бійниць.

Ще нехай зацвіте ромашка, і всміхнеться засмучена мати.

І на хуторі, і в гаю все змовкло, все заснуло.

Усе в ній біліло: і стеля, і вишиті рушники на стінах.

Як і в усіх путящих замках, в Ужгородському також мають бути привиди.

Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом.

Як вершини Гімалаїв велично підносяться на тисячі метрів, так ясно й чітко

звучать слова Реріха, увінчуючи людське життя.

Якщо говорити про кольорову гаму в складанні букета, то тут існують деякі

правила.

Вона відчуває ті місця, з яких сила земна переходить в людину.

На дуба-велета, що ріс віки, накинулись вітри шалені з бору.

Люблю, коли виводить літо останні грози на парад.

Від того земля не схолоне у надрах, що вкрита буває густими туманами.

Я сідаю на дві години набивати порожні гільзи, і це фактично є вже початок полювання.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Людство давно і всерйоз задумується над тим, як обмежити свій вплив на природу.

То пролетить березовий листочок, то пробіжить невидимий їжак.

Варіант, що зберігається в Харківському художньому музеї, за послідовністю виконання є першим.

Адже хто з них уміє так, як цей професор Яворницький, зазирнути в душу людини.

У літописі йдеться про те, що княгиня Ольга прийняла заповіти християнської віри й жила за її законами.

Поворотним в історії Качанівки був момент, коли її власником став генерал-губернатор Петро Рум’янцев.

Коней пустили на прибережні луки, яких ніколи не торкалася коса.

А де нема любові і страждання, там не живе, не б´ється і життя…

Чому ж стоїш без руху ти, коли весь світ співає?

Оддалік, де жита вигнались на рівнинах, плив комбайн.

Коли за все візьмешся, то нічого не зробиш.

Доки дійде сонце — роса очі виїсть.

Я з тих країв , де над Дніпром цвітуть , шумлять гаї.

Будеш , батьку , панувати, поки живуть люди.

Дуже важливо , щоб учням було дороге все створене старшими поколіннями.

Щасливий чудесний край , де навіть вода могла приносити людині статки !

Синій дим цівкою знімався від коминів і змішувався вгорі з рожевою імлою.

Дерева, одягнені в легеньку одіж із срібного інею, облялись делікатними рожевими тінями.

Так прийшла зима, яку ніхто вже не чекав.

Ранок був ясний і морозний, сахарний сніг рипів під ногами.

З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари...

Золотий промінь переливався зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялися червоним полум'ям.

Обертаюсь і бачу: зовсім поряд сидять червоногруді снігурі.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут. (М. Коцюбинський)

Ще високо над обрієм стояло сонце, коли гребці закінчили згрібати сіно. (Ю. Збанацький)

На серці було так легко, як часом у малої дитини гарного погідного ранку. (М. Коцюбинський)

Пташки, що влітку так співали, ірй вже поодлітали. (Є.Гребінка)

 Да й згадав старий смутну пісню, що зложив Божий чоловік.

Андрій терпляче чекав, коли скінчиться дощ.

 Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водянк.

Я переконана, що зійде сонце і покине нас пітьма.

  Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить біля мами.

Іван стояв тоді біля вагона, аж доки рушив поїзд.

 Чудовими уроками сприймань і відчуттів були наші подорожі до лісу, коли осінь розкриває свою багату палітру.

Здається, ніби його не гнівлять не дуже привітні слова матері.

щоб пісня линула з вікон

де зростають діти

бо тепло там і затишно в душі

незважаючи на гамір та неспокій

Коней пустили на прибережні луки, яких ніколи не торкалася коса.

А де нема любові і страждання, там не живе, не б´ється і життя…

Чому ж стоїш без руху ти, коли весь світ співає?

Оддалік, де жита вигнались на рівнинах, плив комбайн.

Коли за все візьмешся, то нічого не зробиш.

Доки дійде сонце — роса очі виїсть.

щоб сховатися від пекучого сонця.

коли почало сходити сонце.

що давно обріс цікавими легендами.

аби до вечора повернутися додому.

У гаю,...,свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу,... .

У тих місцях пісні,...,ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе,... .

Я дуже люблю день,.. .

Відчуття свята посилюється,... .

Нагадай час,... .

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце.

А там, де береза витісняла сосну, усе залито було вогнями.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Добре, коли чоловік з характером.

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Навіщо мені весна, коли твої очі- проліски?

Яке це щастя, коли стіл багатий і тісно за ним від рідні.

Додатка (що? чого?)

Обставини (де? куди? коли? відколи?)

Означення (який? чий? котрий?)

І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони „я”.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні життя вписано од руки.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

Щасливий, хто сни має милі.

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра.

Всі слова на світі замалі, щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.

Десь за перевеслом горбатого обрію, що весь видимий світ зв’язав у тугий та дозрілий сніп, зводилося сонце.

Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

Споглядаю, як ліс проростає осінньою синню.

Як дбаєш, так і маєш.

Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори.

Степ особливо чарівний тієї пори, коли жита половіють.

Тоді я веселий, тоді я багатий, як буде серденько по волі гуляти.