Складнопідрядне речення

Хмари пливли низько над землею можна було сподіватися на дощ.

Там дуже мальовнича місцевість дикі гори тайга.

Дівчата пряли починки вишивали готували сорочки на придане.

 Все зникло наче в казці місто поле гори гай!

Я дуже люблю день, … .

Завжди збираємося того вечора...

Відчуття свята посилюється, … 

Нагадай час, …

В таку добу під горою, біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає.

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на синьку, густо  розведену в воді.

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвильки і сріблом блищали на сонці.

Ми знали велике озеро,  там щороку  гуси зупинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

За гречками, в долині,  де ніжним плетивом ткався сивий туман, показалось село.

Часом, на превеликий подив, можна висловить пейзажем те,  для чого слів нема людських.

Найбільш суворим і об’єктивним суддею, чий вирок вирішує долю будь –якої теорії, є всесильний час.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читать своїм панам

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі.

Після того як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту

Нафіса любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки. 

Немовби день чекає ночі, я так побачення чекав.

Незважаючи на лютий холод, Шовкуна все бiльше хилило на сон.

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці.

Я йду все вперед, хай протистоять мені вітри й бурі.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Не знав, що любов може розтопити найчерствіше серце.

Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.

А наше діло – все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти.

Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

коли сонце заховалося за хмару.

хоча негоди прогноз не обіцяв. 

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.