Складнопідрядне речення

Пішла думка за думкою, жаль за жалем, як одна хвиля за іншою котиться, хоч вітер затих.

Легенди розповідають, що назва Чорний Черемош пішла від темних вод, що течуть серед заліснених берегів.

Ми дивились довго, як хмарина тане, як синіє небо, як колише вітер струни павутинь.

Птахи перелетять у ту країну, де небо ще синіє, де виноград ще зеленіє, де грає сонця промінь.

Людина, що володіє вродженим талантом, відчуває найбільше щастя тоді, коли використовує цей талант.

Хоча б над тобою було сто вчителів, вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці.

Хоч хмари були чорні та важкі, дощу не було, бо рвучкий вітер швидко розчистив небо.

І раптом уся долина заблищала та заіскрилася так, що вкрилась водяною плівкою, яка під сонцем схожа на розілляту ртуть.

Він найбільше любить провесінь, коли річка виходить із берегів, затоплюючи луг, коли хати на околиці схожі на білих лелек. 

Осінні місяці – це час, коли більшість наших птахів стає мандрівниками, бо летять у теплі краї.

Навіть коли підхопили пісню всі разом, було чути дзвінкий голос Сашка, що чайкою злетів над хвилею інших голосів.

Люблю, коли гриби збирають на свої шапки росу, коли восени гарно червоніє калина й пахнуть опеньки.

Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває.

Відшукаймо старі фотографії, із яких дивляться на нас ті люди, що пішли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги й вдячності.

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно.

а) Щасливий, чудесний край, де навіть вода могла приносити людині статки!

б) Треба зараз вертатися, поки вона далеко недалеко одійшла й не забула дороги.

в) Над порогом,там, де зустрічається холодний потік з хатнім теплом, клубки білої пари.

г) Народ сам скує собі долю, аби тільки не знати.

а) Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам

б) Якби мені черевички, то пішла б я на музики.

в) Рубка на шхуні була така маленька, що в ній разом могли спати тільки двоє.

г) Тепер його ніхто не бачив, бо він сам на сам із річкою.

а) Гнат правив у нас за старшого, бо в нього вже не тільки вуса посіялись, а й борода закучерявилася.

б) А може, просто оці чотири роки потроху зникло, наче роса на сонці, висохло палке кохання.

в) Все свідчило про те, що дід був у місті

г) Якщо бажаєш стать заможним, у праці будь непереможним.

а) Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину схилом прибережного узгір’я

б) Якась дивовижна сила жила в тому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожим на Прометея

в) Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні.

г) Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях – єдиний із можливих.

а) Лесі теж кортіло вибігти, погратися з дітворою, з котрою через погану погоду давно не стрічалася, або просто стати і дивитись, як кружляють у повітрі й нечутно падають на землю, на дахи будинків, на луг і річку легенькі зірчасті сніжинки.

б) Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоною дзюбкою скубе за штани.

в) Я люблю, щоб гріло сонце, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

г) Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хотіла тануть на сонці.

а) Я вірю в ті чари, я вірю,в ту силу бо серцем я їх почуваю

б) Хоч не рідний, син Ярема а щира дитина

в) І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали

г) Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

а) Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони і сльози.

б) Та Степан вже знав, що ніяка сила не поверне його у море.

в) Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень.

г) Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять від Славгорода.

Сонце сховалося за хмари після того, як полив дощ.

Потрібно докласти багато зусиль, щоб довести це діло до кінця.

Я знаю , що сила ніколи не переможе правду.

Під розлогим дубом, де шляхи розійшлися, стоїть величезний камінь- сторож мого кохання.

Під розлогим дубом, який пам'ятеє всі події мого життя, я сів знову перепочити.

А Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Б Десь високо в небі, під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

В Намалюй мені ніч, коли падають зорі.

Г Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

Д Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід.

вікно, яке блимало світлом каганця. 

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.  

так що всі намагалися йти тихіше. 

незважаючи на те, що дощ періщив стіною. 

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, яка з'єднає небо і землю, людей з’єднає. 

Під тихе рипіння морозу я йшов і прислухався, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Переді мною розкинулось поле золотої пшениці, що сягало обрію.

Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (М. Коцюбинський).

Хто ж не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія, любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки.  

Я люблю, коли ми лежимо на печі, а у печі під нами булькотить борщ (М. Вінграновський).

Ті пісні любі, що несуть радість межи люди (Нар. тв.).

На Україні вірили, що поле після битви навесні вкривається маками.

а) Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують. – підрядне порівняльне.

б) Лише через незначні приклади можна вгадати, де цвіла та чи інша рослина. – підрядне з’ясувальне.

в) Погляд його спочиває на пшеницях, що підходять аж до посадки, смагляві, повноколосі. – підрядне означальне.