Складнопідрядне речення

 Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

незважаючи на люті морози.

якщо купимо квитки на потяг.

бо вже скучили за рідним містом

так що неодмінно відвідаємо Лавру.

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодною фарбою, жодним пензлем?

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

другому

третьому

четвертому

п’ятому

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема. в живих

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю

людей з’єднати

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною

в подільському краю

У досвітньому небі сизіли далекі пера непорушних хмар, наче над цією землею

летіло з усіх усюдів безліч перелітних птахів.

Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть і як з зітханням зливається їх сміх (О. Олесь)

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (І. Нечуй-Левицький)

В душі зберігаю навіки години, коли я уперше побачив той край, де вшир розмахнувшись в степах України, назустріч до моря полинув Дунай (М. Нагнибіда).

Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси (О.Довженко).

Мова - наша зброя, якою ми служимо народові, що нас народив, вигодував, виховав

Життя карає неодмінно за кожен гріх, за хибний крок, поки збагнеш, що не година, а все життя - один урок

Коли людині є що сказати, вона виллє з глибини власної душі все те, що має, на папір або полотно.

Усіх, хто живе в Україні, має об'єднувати в суспільство українська мова, котру треба знати.

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина.

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.

А сонячне проміння згасало над горою, де була пасіка. (Складнопідрядне речення, розповідне, неокличне, підрядна частина відноситься до головної в цілому, з підрядною місця, засіб зв’язку — сполучне слово де.) 

А я тебе все виглядала та й все чекала, коли з полонини повернеш. (Складнопідрядне речення, розповідне, неокличне, підрядна частина відноситься до головної в цілому, з підрядною часу, засіб зв’язку — підрядний сполучник коли.)

Шерсть прилипла до тіла чугайстра, наче він тільки що виліз з води. (Складнопідрядне речення, розповідне, неокличне, підрядна частина відноситься до головної в цілому, з підрядною порівняльною, засіб зв’язку — підрядний сполучник наче.

Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі. (Складнопідрядне речення, розповідне, неокличне, підрядна частина відноситься до головної в цілому, з підрядною причини, засіб зв’язку — підрядний сполучник що

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодною фарбою, жодним пензлем?

Хоч навколо, за тином ліс жовтів і мінився осінніми фарбами, але хміль іще буйно зеленів.

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.