Складнопідрядне речення (означальні, з'ясувальні, обставинні)

одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

прості речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядним сполучником;

наявний лише один головний член;

три головні члени.

Вода зникла, і старезний просмалений дідів човен поплив по траві, по квітучому садку, кружляючи поміж кущів порічок (О. Довженко)

Катер бурунив воду неподалік від берега, і всі очі були приковані до нього. (Ю. Мушкетик)

Помінялось місцем моє серце з сонцем, бо весна навколо, вітер і блакить.

(Р. Братунь)

Булькоче, пріє каша в казані, а клен русявий хилить ніжно віти, і йдуть в лугах, немов засмаглі діти, і поминулі, і прийдешні дні. (А. Малишко)

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар то снігових, то сивих, то блакитних ... (М. Рильський)

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме. (Леся Українка)

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється. (Народна творчість)

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні. (В. Сосюра)

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.. (В. Сосюра)

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині. (Д. Павличко)

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями. (І. Нечуй - Левицький)

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко)

В карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його. (Я.Качура)

Забрав нас труд, що творить чудеса. (М. Рильський)

Історія, що сколихнула мені душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов)

якби, тому що, у міру того як, бо;

подібно до того як, незважаючи на те що, через те що;

хто, котрий, куди, коли, скільки;

неначебто, так що, дарма що, хоча.

Якби ти до пізнього вечора залишився тут, то ми побачили б усіх борсученят. (М. Стельмах)

Все свідчило про те, що дід був у місті. (Ю. Збанацький)

Коли мені загрожує покарання, то я негайно згадую про школу та книжки.

(Ю. Збанацький)

Якщо могутнє дерево виверне буря, воно вже не підніметься (Ч. Айтматов)

Гора була така, що з неї спускалися цілий день. (О. Гончар)

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві. (Ю. Яновський)

Куди голка, туди й нитка. (Народна творчість)

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. (Леся Українка)

Моя душа так блищає до Бога, як людській і не снилося душі. (Г. Білоус)

Доки буде жити дух наш запорозький, доти Україна буде в світі жить.

(А. Рекубрацький)

Гріш ціна усім банкам, усім депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб. (М. Сіренко)

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.(М. Рильський)

Знайомство з Василем Рагузовим, може, й тому не запам'яталося в усіх деталях, що відбулося воно в дуже прозаїчній обстановці. (П. Інгульський)

Мабуть, ще ніколи до цієї хвилини Демид, що сидів попереду поруч з Павлом, не міг оцінити справжньої краси сучасних київських околиць. (В. Собко)

Якось само по собі вийшло так, що Гонтар став головною фігурою на дільниці. (Яків Баш)

Лейтенант оголосив, що нам надається три дні відпочинку. (І. Багмут)

Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії. (М. Рильський)

Коли вони вибігали на перон, їхній поїзд уже миготів вікнами. (Петро Панч)

Турком усі називали Яна Рибицького, хоча він був поліським поляком.

(В. Канівець)

Після дощу вода в бухті скаламутніла , бо в неї з островананесло намулу.

(М. Трублаїні)

Його очі розшукують дві чорні тополі, за якими на блакиті легенькою парою струмує світанок. (М. Стельмах)

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче. (Т. Шевченко)

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу. (В. Сосюра)

Куди серце летить, туди й око глядить. (Народна мудрість)

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя. (В. Сосюра)

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів. (Ю. Яновський)

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі. (В. Кучер)

От і прощай літо, бо зима одразу впала на голову. (М. Стельмах)

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози. (М. Стельмах)

Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море. (Д. Ткач)

Струмками, що рвалися з - під снігових підошов, бринів березень. (П. Інгульський)

Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода. (А. Головко)

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто. (Т. Шевченко)

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих. (І. Котляревський)

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків. (М. Сингаївський)

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краю. (Т. Шевченко)

Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину по схилу прибережного узгір'я. (М. Коцюбинський)

Якась дивовижна сила жила в цьому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожий на Прометея. (І. Цюпа)

Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні. (Яків Баш)

Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях - єдиний із можливих. (Л. Первомайський)

Я вірю в ті чари, я вірю, в ту силу бо серцем я їх почуваю. (Леся Українка)

Хоч не рідний син Ярема а щира дитина. (Т. Шевченко)

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали... (Т. Шевченко)

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде. (О. Гончар)

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила... 

Я сідаю на горбок, щоб ключі журавлині зустріти.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Мабуть, почну писати, коли настане слушна мить.

з'ясувальне 

означальне

обставинне

з'ясувальне 

означальне

обставинне