Складнопідрядне речення/Підготовка до НМТ

Вода зникла, і старезний просмалений дідів човен поплив по траві, по квітучому садку, кружляючи поміж кущів порічок (О. Довженко)

Катер бурунив воду неподалік від берега, і всі очі були приковані до нього. (Ю. Мушкетик)

Помінялось місцем моє серце з сонцем, бо весна навколо, вітер і блакить.

(Р. Братунь)

Булькоче, пріє каша в казані, а клен русявий хилить ніжно віти, і йдуть в лугах, немов засмаглі діти, і поминулі, і прийдешні дні. (А. Малишко)

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.. (В. Сосюра)

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині. (Д. Павличко)

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями. (І. Нечуй - Левицький)

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко)

В карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його. (Я.Качура)

Забрав нас труд, що творить чудеса. (М. Рильський)

Історія, що сколихнула мені душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов)

Гора була така, що з неї спускалися цілий день. (О. Гончар)

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві. (Ю. Яновський)

Куди голка, туди й нитка. (Народна творчість)

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. (Леся Українка)

Моя душа так блищає до Бога, як людській і не снилося душі. (Г. Білоус)

Доки буде жити дух наш запорозький, доти Україна буде в світі жить.

(А. Рекубрацький)

Гріш ціна усім банкам, усім депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб. (М. Сіренко)

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.(М. Рильський)

Знайомство з Василем Рагузовим, може, й тому не запам'яталося в усіх деталях, що відбулося воно в дуже прозаїчній обстановці. (П. Інгульський)

Мабуть, ще ніколи до цієї хвилини Демид, що сидів попереду поруч з Павлом, не міг оцінити справжньої краси сучасних київських околиць. (В. Собко)

Якось само по собі вийшло так, що Гонтар став головною фігурою на дільниці. (Яків Баш)

Лейтенант оголосив, що нам надається три дні відпочинку. (І. Багмут)

Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя. (В. Сосюра)

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів. (Ю. Яновський)

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі. (В. Кучер)

От і прощай літо, бо зима одразу впала на голову. (М. Стельмах)

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто. (Т. Шевченко)

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих. (І. Котляревський)

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків. (М. Сингаївський)

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краю. (Т. Шевченко)

Я вірю в ті чари, я вірю, в ту силу бо серцем я їх почуваю. (Леся Українка)

Хоч не рідний син Ярема а щира дитина. (Т. Шевченко)

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали... (Т. Шевченко)

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде. (О. Гончар)