Складнопідрядне речення з кількома підрядними. Безсполучникове складне речення. Тест

Вірю, що врешті збагне людина те, що земля нам дана єдина.

І скрізь, де генія сіяє слава, де світ новий підвівся із руїн, Франкові нашому – земний уклін.

Щоб мене зневіра не скосила, щоб не подолали вороги, земле рідна, влий своєї сили і вділи цілющої снаги.

Коли Черниш підходив до поста, його увагу привернув кремезний, плечистий сержант, який саме розмовляв про щось з прикордонниками.

Я руку подаю через моря і гори усім, хто камінь б’є, хто землю ревно оре, хто вугіль добува і зеленить поля.

одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника чи сполучного слова.

прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядним сполучником.

наявний лише один головний член.

прості речення об’єднані за змістом та інтонацією без допомоги сполучників або сполучних слів.

обов’язково присутні однорідні члени речення.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле.

Глянеш на небо – небо високе, глянеш на хмари – хмари летять.

Сьогодні особливо звабно темніли на приполах обскубини гречки, легка паморозь пирію стелилась у долинах, молода конюшина між карячкуватих дубів кликала у лісосмугу.

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Я знаю: світ росте із доброти.

їх частини поєднуються без допомоги сполучників і сполучних слів;

включають три і більше частин;

всі їх частини незалежні одна від одної.

їх частини поєднують за допомогою сполучників і сполучних слів.

кома;                   

крапка з комою;         

двокрапка;

тире.

п’ять частин;                 

три частини;                 

в) дві частини;

г) сім частин.

Одно ставило господаря в кут: звідки у простого хлопського сина такі здібності (Колесник).

Простив тебе, повчав тебе давно:

Не смій губити часу дорогого (Підсуха).

Був у мене приятель поважний:

Майже батько, справжній опікун (Ольжич).

На вустах радіє колискова,

На руці дитина засина (Клименко)

[]: []; []; []; [];          

[]: [];        

[]: [] - [];     

[]: []; []; [].  

Шумлять потоки, джерела б’ють,

 Птахи високо веселку п’ють (Стельмах).

Пан гуляв у себе в замку,

У ярмі стогнали люди (Леся Українка).

Земля спивала вогкість грозову,

Розвиті кучерявились луги (Ольжич).

Шумить Дніпро, чорніють кручі,

в граніт холодний б’є прибій (Сосюра).

Опеньки з’явились, літо скінчилось.

Вже сонце не гріє , не жовтіє жито, мак не червоніє.

Дивний догад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік.

Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї, де з дня народження мені співали солов’ї.

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива ніжна наречена.

Жінка говорила про льон, як вона сіяла його, як доглядала, як він гарно зацвів потім, задзвонив крихітними голівками і прослався по вересневим росам.

Для мене нема нічого дорожчого чи солодшого, ніж душа, яка мене любить, хоч би бракувало всього іншого.

Ось могила козацька, це місце колись звалося Скарбне. – зміст обох речень протиставляється.

 Будеш сіять з сумом – вродить печаль. – перше речення вказує на час або умову того, про що говориться в другому реченні.

Зацвіли в саду жоржини – осінь тільки починається. – друге речення містить у собі наслідок того, про що говориться в першому реченні.

Дощ надворі – восени хліб у коморі. – друге речення розкриває зміст першого.