складнопідрядне речення з кількома підрядними частинами, безсполучникове складне речення

Левко один час починав цікавитися врятованою дівчиною, але вона перший рік не ходила й не розмовляла, а лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати.

Потім, коли висохнуть сльози, я таки втягаю солому і заходжуюсь топити.

В основу роману покладено чимало фактичного матеріалу, але називати цю річ документом не можна.

Коли ми ще тільки збиралися в дорогу, до нас підбігали дівчата-студентки з гуртожитку і, посвічуючи гоструватими сяйливими очима, просили, щоб привезли маленьку ялинку для їхньої кімнати.

З того, як раптом стихло все в яру, як ближчі бійці кинули і затоптали ногами цигарки, Злотін зрозумів, що загін очолив полковник.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Діти не знали, скільки минуло часу відтоді, як вони полізли в підземний хід.

Він бачив, що Оксана мучиться, і знав, що вона йому в цьому ніколи не признається.

Лесі теж кортіло вибігти, погратися з дітворою, з котрою через погану погоду давно не стрічалася, або просто стати і дивитись, як кружляють у повітрі й нечутно падають на землю, на дахи будинків, на луг і річку легенькі зірчасті сніжинки.

 Благословен той день і час, коли прослалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці.

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине, а справжнє літо.

Ще пам'ятаю угорі над нами ходили дикі кози табунами.

Прийшов Спас держи рукавиці про запас.

Я пройду ти прощально поглянеш услід.

Дощ ішов цілу ніч зранку він також сіється надворі сіро.

 Високо в небі спалахнула зірка світло її пульсувало не повільніше биття мого серця.

Світ загалом жорстокий переможців носять на руках забуваючи переможених.

Відтворити подробиці сну не вдалося він складався із самих лише відчуттів.

Один лиш у долоні плеще Ірод Месію вбити мислив ще дитям.

Вогненна зірка в небі пролітала сичі кричали вісники біди.

Простугоніло смутком вечоровим хитнуло тиші синій оксамит.

У друга мого в Каліфорнії свої клопоти олені об''їдають троянди.

Дзвенить під серцем золота стріла дзвенить сережка золота у вусі.

Світило сонце парувала земля

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Дощ упав на трави оживуть отави.

Закрався вечір одшуміла праця.

Я глянув на Ромку він був блідий і нещасний.

 Я тільки відчув як це радісно робити комусь добро!

Усе ж є щось не до кінця ясне чи не було чиєї злої волі?

Хочеш бути чесним зі всіма будь чесним насамперед із собою.

 Щасливими не народжуються щасливими стають.

Реве та стогне Дніпр широкий сердитий вітер завива.

Благо вода поруч п'ятдесят метрів до Дніпра п'ятдесят до озера.

 Шелестить пожовкле листя по діброві гуляють хмари сонце спить.

Ластівки летіли в тучу, голуби - до схову.

Вернувся він - вже смеркло.

Заспівала Ніна Матвієнко - зал завмер, очікуючи дива.

За вікнами вигін парував під сонцем, уже пожовтіли козельці, зеленіли кущики пасльону, пробивався спориш.

  ... одягаючи небо в червоні шати.

...вітерець гуляє, тиша настає.

...місяць вступає у свої права.

 ...забираючи із собою тепло.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки. (В. Козаченко)

І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї.

Учи азбуку — прийде хліб у руку. (Нар. творчість)

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло. (О. Довженко)

Править хтось маленьким човенцем, стиха весла підіймає (Леся Українка)

Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з квітами сідаєш за стіл і їси яблука, груші, а свіжовипечений хліб умочаєш у мед і несеш до рота, вона не могла відцуратись од свого святого ставлення до цвіту (Є. Гуцало).

Де живуть наші батьки й матері, там живуть і вітри, які нас обдували в дитинстві (О. Сизоненко).

Коли Мину вивели в темні сіни, де було чимало італійських солдат з кулеметами і різною амуніцією, він раптом випав з жандармських рук додолу, як клунок проса (О. Довженко).

Він пішов туди, де непокоїлась вода, де глухо стогнали припнуті човни і де з чийогось весла скапували чи то краплини води, чи то краплини часу (М. Стельмах).

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Отець Лісовський лякав гріхами й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого…

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Отаман мене не скривдить чоловік він шанований.

Тільки піде дощ одразу все оживає навкруги.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

Трубив у свій ріг буяла весна.

Чайка сідає у воду – чекай доброї погоди.

Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки.

Верби сплакували листям, їхні золоті сльози гнало за водою.

Могутні крила розпростуються для лету; їх не спинить ніяка сила у світі.

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати й землею: безмежний степ став ущухати, корився, ніжнішав.

До самого виру під’їжджати небезпечно; підмиває лід.

Я підбіг до чайки, узяв її за крило: пташка була ще тепла, між білим пір’ячком на грудях чорніла ранка.

Дощик перестав: усе навколо запахло, посвіжішало, заблищало.

А наприкінці весни підуть вечірні концерти то солов’їне подружжя навчатиме співу вже своїх малих.

Художній живопис Григора Тютюнника виникав на ґрунті народного життя звідси письменник черпав прикметні риси своїх героїв, сюжети й багатство мови.

Рослинний і тваринний світ ховав у собі багато такого цікавого, невичерпного кожен день вражав усе новими несподіванками.

Прийшла й сіла кінець стола своїми білими руками меду батькові наливала й розмовляла.

Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок…

Глибше орати – більше снігу мати.

Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човни поміж основою.

Світ підлягає суворій необхідності, зима відповідає літу, весна – осені.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Бачу хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

Запорозька Січ підтримувала в народі дух свободи патріотичної лицарської доблесті звідси козацтво розлилось по всій Україні.

Землі кланяйся низько до хліба буде близько.

Тепер наче щось вступило у неї навіть у будень носила шовкові хустки.

Його шкура почорніла очі запали ще глибше.

Сили покидали його життя втрачало смак.

Палагна цвіла й веселилась Іван сидів і сох.

Плавні горіли вогняні гори наступали на них несли усьому смерть.

Чи не краще б лишити тут Остапа вона ж йому однаково нічим не годна запомогти.

Соломії робилось душно її дуже дивували навіть непокоїли ті зміни в плавнях.

Спочатку морок поліз із-поміж очеретів за ним дихнули озерця й купини білим туманом.